Голосник

Кому ся тым помогло?

0

В Гуменнім тот школьскый рік кінчіть школа з україньскым навчалным языком. Кінчіть по 40-ох роках. Є то послідня україньска школа, котра зістала на теріторії Земпліна. Думам, же є то єден із остатніх клинців до труны той так смутной історії з назвов україньске школство. Но тішыло бы ня то, кібы тота історія мала іншый конець.

Процес того, же ся зачали заперати україньскы школы мав веце причін. По році 1989 ту самособов быв і фактор вымераня нашых сел, запричінене економічнов сітуаційов, котра выкликала пересельованя ся молодых людей до міст за роботов, чім ся лем піднимало чісло середнього віку жытелів, де зіставало штораз менше дітей ітд. Є то єден із бесспорных факторів о котрім ся не дасть полемізовати, лем брати як факт. Но была ту і інша, много раз овельо важніша причіна, котра ту докінця была іщі перед роком 1989.

Кідь в 50-тых роках 20-го столітя зачали комуністічны власти „трансформовати“ нашы руськы школы на школы україньскы, одповідь нашых жытелів на себе не зохабила довго чекати. Уж в 60-тых роках были першы школы, котры перешли на словацькый навчалный язык, бо родічі не были согласны з тым, жебы ся діти учіли по україньскы – значіть про них в чуджім языку, котрому ани не розуміли. Поступно так зробило много сел і зо школ нашых – руськых, ся за пару років через переходный ступінь – школа україньска – стали школы словацькы. Якый быв резултат українізації нашых людей і нашого школства? Словакізація і асімілація. Не стали ся з нас Українці, як то хтось наплановав, а радше ся люди голосили ку Словакам. Резултаты того видиме доднесь в рамках переписів жытелів і в рамках того, же молода ґенерація штораз менше бісідує по русиньскы.

Самособов, же по році 1989, коли зачало нове русиньске возроджіня, коли люди знова зачали голосити ся ку своїм коріням, окрім економічных факторів, котры выкликали запераня україньскых школ на нашых селах, ту быв і все векшый тиск на то, же Русины не хотять, жебы їх діти ходили до україньскых школ. Тадь то ани не давать жадной лоґікы. І ту, зограли свою неґатівну роль, в уж демократічній державі, зряджователі, котры не глядали способы, як всокотити в такім припаді народностне школство, а навспак. Кідь ту не были факторы того, же не є дітей і школа ся не дасть утримати з економічного боку, кідь были села, де ся то просто дало, знова сьме виділи лем два сценарі. Будь ся школа змінила на школу словацьку, што зясь помогло лем асімілації і майорітному жытельству, або директоры, школьскы рады, старостове і я не знам хто вшытко, майже все даяк повязаны зо Союзом Русинів-Українців, бо представителі союзу на тоты школы радо ходили, вшытков силов тримали то, жебы школа зістала україньска. Не інтересовало їх, же все менше родічів о то має інтерес і так свої діти посылають до іншых, словацькых школ, што знова лем помогло асімілації і ничіню народностного школства. Притім стачіло так мало, спробовати всокотити школу тым, же родічам ся понукне, же їх діти ся будуть годны учіти у своїм материньскім – русиньскім языку. Тадь і так там ходили лем русиньскы, не україньскы діти.

Школа в Гуменнім не є припад того, же не є дітей і село вымерать, і так не є можне утримати школу. До Гуменного ходили діти з многых сел в околіці. В самім Гуменнім жыє много Русинів. Школу бы місто могло утримати, кібы быв інтерес. Лемже тот быв з рока на рік меншый, бо Русины не мають інтерес учіти ся в україньскых школах. Чом бы мали мати… Притім стачіло так мало, стачіло спробовати дати людям можность, жебы їх діти учіли ся в материньскім языку. Не бісідую, же бы то мало всягды успіх, але думам, же холем де-ту гей. Днесь є сітуація така, же україньске школство помалы, но істо кінчіть, а русинське ся на „зеленіцй луці“, бо де ся раз школа зрушыть, тяжко єй обновити, будує барз тяжко. Такы суть резултаты соціалного експерімента 50-тых років і політікы Союзу Руснів-Українців по році 1989. Кібы українське школство скінчіло на основі того, же ся вернуло назад ку школству русиньскому, з котрого выникло, тішыло бы ня то. Теперь ся не є чому радовати, лем ся позвідати, кому політіка Союзу помогла. А дозволю собі дати і одповідь: Словакам. Ґратулую.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар

Кому ся тым помогло?

0

В Гуменнім тот школьскый рік кінчіть школа з україньскым навчалным языком. Кінчіть по 40-ох роках. Є то послідня україньска школа, котра зістала на теріторії Земпліна. Думам, же є то єден із остатніх клинців до труны той так смутной історії з назвов україньске школство. Но тішыло бы ня то, кібы тота історія мала іншый конець.

Процес того, же ся зачали заперати україньскы школы мав веце причін. По році 1989 ту самособов быв і фактор вымераня нашых сел, запричінене економічнов сітуаційов, котра выкликала пересельованя ся молодых людей до міст за роботов, чім ся лем піднимало чісло середнього віку жытелів, де зіставало штораз менше дітей ітд. Є то єден із бесспорных факторів о котрім ся не дасть полемізовати, лем брати як факт. Но была ту і інша, много раз овельо важніша причіна, котра ту докінця была іщі перед роком 1989.

Кідь в 50-тых роках 20-го столітя зачали комуністічны власти „трансформовати“ нашы руськы школы на школы україньскы, одповідь нашых жытелів на себе не зохабила довго чекати. Уж в 60-тых роках были першы школы, котры перешли на словацькый навчалный язык, бо родічі не были согласны з тым, жебы ся діти учіли по україньскы – значіть про них в чуджім языку, котрому ани не розуміли. Поступно так зробило много сел і зо школ нашых – руськых, ся за пару років через переходный ступінь – школа україньска – стали школы словацькы. Якый быв резултат українізації нашых людей і нашого школства? Словакізація і асімілація. Не стали ся з нас Українці, як то хтось наплановав, а радше ся люди голосили ку Словакам. Резултаты того видиме доднесь в рамках переписів жытелів і в рамках того, же молода ґенерація штораз менше бісідує по русиньскы.

Самособов, же по році 1989, коли зачало нове русиньске возроджіня, коли люди знова зачали голосити ся ку своїм коріням, окрім економічных факторів, котры выкликали запераня україньскых школ на нашых селах, ту быв і все векшый тиск на то, же Русины не хотять, жебы їх діти ходили до україньскых школ. Тадь то ани не давать жадной лоґікы. І ту, зограли свою неґатівну роль, в уж демократічній державі, зряджователі, котры не глядали способы, як всокотити в такім припаді народностне школство, а навспак. Кідь ту не были факторы того, же не є дітей і школа ся не дасть утримати з економічного боку, кідь были села, де ся то просто дало, знова сьме виділи лем два сценарі. Будь ся школа змінила на школу словацьку, што зясь помогло лем асімілації і майорітному жытельству, або директоры, школьскы рады, старостове і я не знам хто вшытко, майже все даяк повязаны зо Союзом Русинів-Українців, бо представителі союзу на тоты школы радо ходили, вшытков силов тримали то, жебы школа зістала україньска. Не інтересовало їх, же все менше родічів о то має інтерес і так свої діти посылають до іншых, словацькых школ, што знова лем помогло асімілації і ничіню народностного школства. Притім стачіло так мало, спробовати всокотити школу тым, же родічам ся понукне, же їх діти ся будуть годны учіти у своїм материньскім – русиньскім языку. Тадь і так там ходили лем русиньскы, не україньскы діти.

Школа в Гуменнім не є припад того, же не є дітей і село вымерать, і так не є можне утримати школу. До Гуменного ходили діти з многых сел в околіці. В самім Гуменнім жыє много Русинів. Школу бы місто могло утримати, кібы быв інтерес. Лемже тот быв з рока на рік меншый, бо Русины не мають інтерес учіти ся в україньскых школах. Чом бы мали мати… Притім стачіло так мало, стачіло спробовати дати людям можность, жебы їх діти учіли ся в материньскім языку. Не бісідую, же бы то мало всягды успіх, але думам, же холем де-ту гей. Днесь є сітуація така, же україньске школство помалы, но істо кінчіть, а русинське ся на „зеленіцй луці“, бо де ся раз школа зрушыть, тяжко єй обновити, будує барз тяжко. Такы суть резултаты соціалного експерімента 50-тых років і політікы Союзу Руснів-Українців по році 1989. Кібы українське школство скінчіло на основі того, же ся вернуло назад ку школству русиньскому, з котрого выникло, тішыло бы ня то. Теперь ся не є чому радовати, лем ся позвідати, кому політіка Союзу помогла. А дозволю собі дати і одповідь: Словакам. Ґратулую.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар