Голосник

«Лемківскій Ґанок» #8 – бесіда з Малґожатом Котарбом

«Лемківскій Ґанок» то нереґулярна серия бесід і інтервю в радию ЛЕМ.фм і на портали лем.фм з інтересуючыма людми з пасийом з реґіону Лемковины, Низкого і Сандецкого Бескідів та загальні Карпат. А вшытко ведене Якубом Зиґмунтом. Представляме бесіду з Малґожатом Котарбом.

Малґожата Котарба – родом з Пивничной, по освіті украіністка, по професиі коректорка і авторка текстів, часом тлумачка і іщы провідничка екскурсий – в горы, по містах, на манівці тіж, любителька ізджыня на ровері і експлоруваня тых місц, котрых іщы нихто не одкрыл.

 

Ховала-с ся в Пивничній, в реґіоні, в якым прожывают Чорны Ґуралі. Оповідж дашто о своій родині. Ци чуєш ся ґуральком з діда прадіда, ци радше не чуєш сильного звязку з місцевым фольклором?

Єм радше містовом ґуральком – як такій твір в етноґрафіі може істнувати. Моя родина походит з Сандеччыны – мама з Пивничной, няньо з Рытра, але мешкам в самым центрі, місточка та гір. А місцевый фольклор очывидно барз люблю і ціню.

Тым, котры іщы не были в Пивничній, або знают ю лем завдякы назві популярной мінеральной воды, представ в парох словах тоты околиці. Чом вартат там поіхати? Чым переконаш каждого туристу, жебы як ціль вакацийных вандрівок выбрал Пивничну?

А чом бы ні? А так цілком поважні – для когоси, хто любит горы, то Пивнична, котра находит ся в самым серци Сандецкого Бескіду, єст ідеальным місцьом. Ідеальным до вандрівок (пішых та роверовых) в Пасмо Креницкой Яворины, як і в Пасмо Радзєйовой. Як дахто глядат спокою, тишы – гев іх найде. Як голосных улиц, богатых в атракциі клюбів і імпрезового жытя – на жаль ніт.

Смотрячы на Твоі подорожничы діяня, мож ся додумати, же ровер і сновборд то дві близкы Ти пасиі. Маш даяку улюблену роверову трасу по Сандецкым Бескіді, котру бы-с рекомендувала тому, хто хоче познати духа реґіону?

Так, в посліднім часі ровер і сновборд здомінували моі активности. З улюбленых трас то є напевно дорога до Колибы над Верхомльом. Скоро, легко і приємно, а горі єст гірска хыжа з чудовом панорамом – барз ю люблю. Пак зъізд до Щавника і през Паленицю і Жеґєстів поворот – то так на скоро, кєд є мало часу. Трасом том выіхат каждый пересічный туриста. Може неконечні з райдовом скорістю, але выіхат. Все тіж мож піти пішо – вартат!

А з долшых трас то сут тіж такы симпатичны, высыпаны каміньом дорогы в долинах в обох пасмах Бескіду, з долин они выходят догоры, а пак – знатя, апетит збільшат ся в міру ізджыня.

Сновборд то єст цілком новый світ для мене – фасцинуючый і втігаючый. Ту неє вельо што бесідувати, лем треба просто іздити! Чыста радіст!

А як єст зимом? Дайме на примір мене. Не знам іздити на сновборді. Експертом в ізджыню на нартах тіж не єм. Де недалеко од Пивничной міг бы-м ся навчыти іздити на них?

До експертского рівня на сновборді то і мі вельо бракує, але є радіст – а о то прецін іде. І жебы ся навчыти дашто нове іщы. А вчыти ся мож в Бескіді в вельох місцях, найближе Пивничной то є очывидно Кокушка, пак Верхомля (зас! Лемковина притігат, беручы до увагы ріжны обшыри діянь). В другу страну мож іхати до Рытра, схыл є там барже вымагаючый, але для вправных іздячых буде ідеальный. Все там найдеш інструктора, мож тіж ся добесідувати приватні, дограти деталі – годину, схыл ітд., і просто іздити!

Вернийме іщы раз на хвильку до Пивничной, а докладні до самой назвы того місточка. Єст вельо теорий. Давнійше місто называло ся Пивнична Шыя і думат ся, же были ту даякы пивниці. То правда? Друга теория єст така, же назва може мати звязок з лемківском «пілночом», значыт могло быти «пілнічна шыя».

Пивниц ту і днес не бракує. Єднак выведіня назвы місточка од них єст блудом – джерела бесідуют, же назва взяла ся од узкого пресмыка медже схылами Кіцаря і рікы Попрад, днес практичні єст він уж невидный, зо взгляду на зміны в ландшафті. Первістна назва міста звучала як раз Пивнична Шыя.

В пивничаньскых пивницях тримано привезене з Мадяр вино. Пивниці такы, великы, памятковы мож і днес найти під дакотрыма хыжами в рынку. Сут єднак приватном власністю і не сут доступны для туристів.

Што ся тыкат лемківскых конотаций. Колиси, протягом великой мойой фасцинациі лемківскым світом і гляданя за русиньскыма/лемківскыма коренями в родині і істориі міста, дозволила-м собі выдумати таку теорию, же Пивнична давнійше была як раз пілнічном частю Лемковины. Теория тота не отримала серед приятелів увагы інчой як підсміхуваня ся, але была-м барз зачудувана, коли в своій остатній книжці о тым самым бесідує Антоні Крог! Зато – хтіла бы-м вірити, же то з русиньско-лемківскыма конотациями єст звязане походжыня назвы Пивничной.

Тепер підеме кус на схід. Студиювала-с украіністику. Чом такій напрям? Давно уж Тя дашто тягнуло в тамты страны?

То долга істория. Вшытко зачало ся в ліцею – треба было выбрати школу і выбрала-м IV Ліцей ім. Болеслава Хороброго в Новым Санчы. Зато м.ін. такій выбір, же як раз там, з Директором Колчом ся іздило на Схід, бо не лем на Украіну. А тему знала-м з реляций брата і сестры, котры до шкільных «діти Колча» уж приналежали. Выізды на Східні Кресы здомінували моє думаня в тамтым часі.

Пак было гляданя сходу в Польщы. Міфічны дикы Бєщады, першы самодільны вандрівкы в горы з шатром, смак свободы і контакту з видным тепер, присутным фурт минулым. Залюбила-м ся в Бєщадах, пак єм трафила в Низкій Бескід, де в вельох місцях лемківскій світ жыл, одраджал ся. Де грала правдива лемківска музика, де люде до Бога ґадали по лемківскы як раз, де входячы до склепу в Бортным чула-м ся як в чужым для себе світі, бо каждый гев по свойому бесідувал, не по польскы. То была для мене маґія. Лемківскій Бескід зачарувал мя абсолютно.

А пак, коли треба было выбрати дорогу дальшой науковой карєры, выбір пал на… італияністику. Але доля єст хыбна (або часом мудрійша як мы?) і єдного разу отримала-м од мамы підручник до вчыня украіньского языка. Но і пропала-м. Не знала-м кірилиці, ничого не розуміла-м, але маґія сходу задіяла, о італияністиці забыла-м, а компас не лем серця, але тіж і науковый вказал на Украіну. І украіньску філолоґію – бо то, же хотіла єм студиювати даяку філолоґію, то уж єм знала давно. Так Мамі і Директорови Колчови завдячам так вельо в моім жытю.

Беручы до увагы, же на Украіні є тяжка економічно-політична ситуация, дальше рекомендуєш тоту державу як ціль до одвиджыня і познаня з близка. Могла бы-с повісти о парох своіх улюбленых місцях на Украіні, де вернула бы-с аж і зараз? Чом як раз тоты?

Так, хоц політична ситуация єст фурт мало стабільна, то західня Украіна єст спокійна і без проблемів мож там вандрувати, дотримуючы очывидно основных принципів безпекы – як всяди. З великом приємністю вертам до Львова – може є то мало ориґінальне, але тото місто має в собі штоси, што спричынят, же чую ся там добрі. Така сердечна околиця, днес богата уж в спомины, власны образы, подіі. Люблю тіж вертати в Украіньскы Карпаты – в тот гірскій світ, так міцно для себе міфолоґізуваный украіньском і польском прозом. Але чловекови хыбаль треба такой свойой міфолоґіі, свойой ґеоґрафіі, творіня світа лем для себе. Так тіж не забуду на трасі західньой Украіны о Закарпатю – світі ріжных культур, де ся єст кус на Украіні, але мож ся тіж не доґадати, бо ся трафит до ромского села або до місточка, де векшыном єст мадярска меншына.

Протягом першых выіздів на Украіну, коли тот напрям світа серед туристів не был барз популярный, а радше і еґзотичный, хоц прецін так близкій, вшытко было тіж звязане з емоциями одкрываня чогоси недоступного для вшыткых. Бо єднак тот схід родил страх, не был выгідным знаным заходом. А мі ся тото як раз любило і тым барже мя притігало. Так направду мам вельо такых місц, де при можливости телепортациі хотіла бы-м ся тепер там найти. А вертати ся там хоче тіж для люди. Знам, же польско-украіньска істория была трудна, же односины сут і днес непросты, але – люблю тых східніх люди. Іх сердечніст, нормальніст. Таку людску мудріст в них. Напевно в контакті з нима допомагат знаня языка – легше войти в близшы реляциі з людми, як ся може з нима бесідувати не лем о тым, як ту красні або як мі ся барз деси подабат. А як знаме – бесіда отверат очы, серця, новы перспективы.

Украіна на ровері? Думаш, же єст то можливе? Ци сама подорожувала-с Украіном на двох колесах? Як оцінюєш такій спосіб познаваня Украіны?

Очывидно, же так. Было і так, же сама там на ровері іхала-м – чула-м ся барз добрі, безпечно, аж і товды, коли сама нашла-м ся о пілночы в Верховині. Але все там чую ся безпечно. Поліпшат ся якіст доріг на Украіні, але дальше є вельо высыпаных каміньом або барз знищеных трас, якы для біциклистів, по мойому, сут ідеальны. Бо іздити тыма головныма можливо, але як іде о культуру ізджыня на дорогах, то дальше вельо мож си желати. Але і так думам, же ровер то найліпшый середок транспорту на подорож. Днес уж знам, же автостопом мож доіхати всяди, а ровер дозвалят на активне одпочываня і на робліня сенсовных дистансів, котрых пішо бы ся за ден зробити не дало.

На своім конті маш тіж дальшы роверовы екскурсиі, нп. до Ґрузиі. Што такого особливого запамятала-с по тамтым выізді? Припомну, же пару років тому переіхала-с там парусот кілометрів в парунадцет дни. Для пересічного чловека то звучыт імпонуючо!

Так, хоц в сопоставліню з подорожами вельох інчых біциклистів не звучыт то уж так чудово. Напевно єст то для мене барз важне.

Перша роверова подорож была переломом з вельох взглядів. Пало на Румунію, бо все автостопом лем на скоро, транзитово, а она приваблювала і кликала, жебы ліпше ю познати. Переломно тіж, бо уж першого дня подорожы побила-м своі роверовы рекорды – што як раз не было так трудне, бо товды переіхати 30 км то был уж вызов. Переіхала-м товды 80 км, з саквами на ровері, і мала-м охоту на більше. Пак было лем гірше, бо раптом выросли горы, брак кондициі барз докучал, але не зважаючы на біль вшыткых можливых мязів, серце ся тішыло і лем хотіло більше і дальше. Проіхали сме товды Румунію довкола, роблячы кус більше як 1000 км в два тыжні – для мене позитивне шаліньство!

А пак захотіло ся чогоси іщы. Так ся щестливі вшытко зложыло, же в вересни/септембрі нашли сме ся в Ґрузиі (Румунія была в маю) – тым разом з роверами як раз. То уж была «поважнійша» выправа, в околиці, де не доіхали сме автостопом, а котры познати ся барз хотіло. Проіхали сме през Сванетію, през перевал Загар (кус більше як 2500 м н.р.м.), было тіж і Чорне Море – хоц там доізд был уж полученый з потягом, бо не здоляли бы сме на самолот в другу страну. Разом кус більше як 500 км товды сме зробили.

Долго бы мож бесідувати о тых выіздах. Напевно не забуду о тым, же нараз ся змінят перспектива – світ, котрый, смотрячы на мапу в Пивничній, здавал ся такій далекій, недоступный, раптом стає ся світом з сусідства. Ой, тягнуло мя товды, жебы не вертати, жебы сісти на тот ровер і іхати дальше, на схід очывидно. Абсолютно апетит збільшат ся в міру ізджыня, апетит на кілометры, на світ, фурт ся чогоси хоче.

І такого успішного насычаня ся світом, східнім, але і не лем, желам вшыткым – дякую Кубі – за можливіст дати інтервю для лемківского порталю лем.фм, і до стрічы деси на Сході.

Шеруй.

О авторі

Jakub Zygmunt

Sądeczanin. Rodowity Lach. Miłośnik Łemkowyny. Włóczykij i górołaz. Z wykształcenia geolog, choć więcej w życiu pracował z dziećmi i młodzieżą, niż ze skałami. Uczy się łemkowskiego.

Коментарі