Голосник

Музей на запханя ґамб

0

30-го децембра, значіть тісно перед кінцьом рока, бы ся мав в Пряшові одкрыти Музей русиньской културы. Знова раз. Бо музей быв заснованый вже в 2007 році, але дійствовав лем в арендованых просторах. В 2012 році конечно дістав од державы властны просторы, стары воєньскы касарні, котры але не были, і доднесь не суть зреконструованы. Также музей быв, але властно не быв. Бо выставны просторы рік і пів не были одкрыти. І кідь ся держава буде справовати к нашому музею так, як дотеперь, бою ся можливости, же іщі мінімално єдно запертя і єдно одкрытя зажыю.

Музей, котрый є сучастьов Словацького народного музею, мі прийде од зачатку як дітина, котру нихто не хотів. Нихто, окрім Русинів. І подля того музей і фунґовав. Незабеспечены просторы при заснованю, пак аренда в просторах, котры з музейом не мали нич, довгы рокы чеканя на властны просторы, обмеженый розрахунок, з котрого не было можливе взяти до музею фахівців – музейників, історіків, забезпечіти збераня артефактів, непріділіня авта, з котрым бы ся тоты роботы могли робити і так дале, і так дале… Просто біда. Музей фунґовав, і доднесь фунґує, лем зо 4 робітниками, много раз лем вдяка щірым Русинам од нас і зо загранича, котры были охотны дати много історічных артефактів лем так, безплатно, бо підпоровали думку нашого музею і мали з нього радость. Жебы єм підкреслив, іщі все пишу о части Словацького народного музею, ні вольночасовій актівности людей коло музею. Лем якось то в Братіславы якбач видять іншак. Кідь собі хтось думав, же тоты найггіршы часы перейдуть кідь піде музей з аренды до властного, днесь є каждому ясне, же то правда не была. Держава по довгых роках допрошованя будову дала, але з тым, же єй треба реконструовати і приспособити на выставны просторы, вже даяк в розрахункох про наш музей не раховала. І так наша інштітуція стояла на місці, заперта, і могли сьме ся „тішыти“, же за рік і пів нам была держава, значіть Словацькый народный музей, як головный директоріат, годна дати холем зробити основны припоїня на інжнірьскы сіті. То вже ани не бісідую о тім, же цілый збірьковый фонд, без грошей, собі має музей будовати наново, бо дотеперь нихто з державы не хоче ани чути о тім, же наш збірьковый фонд є на 90 процент вміщеный в Музею україньской културы во Свіднику а навеце там є доднесь презентованый як часть україньской културы. Теперь ся конечно рушало холем то, же в музею буде одкрыта выставка, но іщі все не є знаме, кілько буде мати музей в далшых роках грошей, коли ся зачне з реконструкційов і як буде тота реконштрукція проходити, бо то, што ся одкрыє о тыждень і пів, є знова лем провізоріюм. Бою ся того, же кідь ся і дочекаме даякой реконштрукції, а будова є велика і в катастрофалнім ставі, буде то значіти єдно: зясь раз закрыєме музей і будеме чекати на його одкрытя. Кілько, то якбач не знать нихто.

Самособов, заснованя нашого музею в 2007 році было компромісом. Компромісом міджі тиском Русиньской оброды на Словеньску, яка єднозначно наперед хотіла жебы музей у Свіднику быв наш, кідьже суть там нашы артефакты, і змірливов позіційов державы, котра собі не хотіла погнівати Союз Русинів-Українців, а головно їх велику покровительку, сусідню Україну. Лемже днесь є наш музей реаліта і є частьов державной інштітуції. Держава бы зато мала нести зодповідность за фунґованя єдного з комплексів свойой інштітуції а мала бы ся о нього старати так, як і о остатні. Не є то так. Ани рахунком робітників, ани розрахунком, ани технічнов выбавов. Было бы може добрі одповідным особам повісти, же Русины не хотіли музей на запханя ґамб, але музей про документованя свойой історії. Русины не хотіли штось, лем жебы были тихо, але жебы мали інштітуцію, котра їм правом належыть і котра вдяка тому, же на теріторії Словакії Русины жыють многы стoріча, належыть і ку културі Словацькой републікы. І на то треба од державы реалный розрахунок, реалный план будованя музею, концепцію його розвитку, але головно, і то перворядо, вернути нам то, што нам належыть. Іншак можеме одкрывати і закрывати каждый другый рік а міджі тым собі там посмотрити лем тот фалаток, што нам іщі не стигли вкрасти.

Петро Медвідь Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар

Музей на запханя ґамб

0

30-го децембра, значіть тісно перед кінцьом рока, бы ся мав в Пряшові одкрыти Музей русиньской културы. Знова раз. Бо музей быв заснованый вже в 2007 році, але дійствовав лем в арендованых просторах. В 2012 році конечно дістав од державы властны просторы, стары воєньскы касарні, котры але не были, і доднесь не суть зреконструованы. Также музей быв, але властно не быв. Бо выставны просторы рік і пів не были одкрыти. І кідь ся держава буде справовати к нашому музею так, як дотеперь, бою ся можливости, же іщі мінімално єдно запертя і єдно одкрытя зажыю.

Музей, котрый є сучастьов Словацького народного музею, мі прийде од зачатку як дітина, котру нихто не хотів. Нихто, окрім Русинів. І подля того музей і фунґовав. Незабеспечены просторы при заснованю, пак аренда в просторах, котры з музейом не мали нич, довгы рокы чеканя на властны просторы, обмеженый розрахунок, з котрого не было можливе взяти до музею фахівців – музейників, історіків, забезпечіти збераня артефактів, непріділіня авта, з котрым бы ся тоты роботы могли робити і так дале, і так дале… Просто біда. Музей фунґовав, і доднесь фунґує, лем зо 4 робітниками, много раз лем вдяка щірым Русинам од нас і зо загранича, котры были охотны дати много історічных артефактів лем так, безплатно, бо підпоровали думку нашого музею і мали з нього радость. Жебы єм підкреслив, іщі все пишу о части Словацького народного музею, ні вольночасовій актівности людей коло музею. Лем якось то в Братіславы якбач видять іншак. Кідь собі хтось думав, же тоты найггіршы часы перейдуть кідь піде музей з аренды до властного, днесь є каждому ясне, же то правда не была. Держава по довгых роках допрошованя будову дала, але з тым, же єй треба реконструовати і приспособити на выставны просторы, вже даяк в розрахункох про наш музей не раховала. І так наша інштітуція стояла на місці, заперта, і могли сьме ся „тішыти“, же за рік і пів нам была держава, значіть Словацькый народный музей, як головный директоріат, годна дати холем зробити основны припоїня на інжнірьскы сіті. То вже ани не бісідую о тім, же цілый збірьковый фонд, без грошей, собі має музей будовати наново, бо дотеперь нихто з державы не хоче ани чути о тім, же наш збірьковый фонд є на 90 процент вміщеный в Музею україньской културы во Свіднику а навеце там є доднесь презентованый як часть україньской културы. Теперь ся конечно рушало холем то, же в музею буде одкрыта выставка, но іщі все не є знаме, кілько буде мати музей в далшых роках грошей, коли ся зачне з реконструкційов і як буде тота реконштрукція проходити, бо то, што ся одкрыє о тыждень і пів, є знова лем провізоріюм. Бою ся того, же кідь ся і дочекаме даякой реконштрукції, а будова є велика і в катастрофалнім ставі, буде то значіти єдно: зясь раз закрыєме музей і будеме чекати на його одкрытя. Кілько, то якбач не знать нихто.

Самособов, заснованя нашого музею в 2007 році было компромісом. Компромісом міджі тиском Русиньской оброды на Словеньску, яка єднозначно наперед хотіла жебы музей у Свіднику быв наш, кідьже суть там нашы артефакты, і змірливов позіційов державы, котра собі не хотіла погнівати Союз Русинів-Українців, а головно їх велику покровительку, сусідню Україну. Лемже днесь є наш музей реаліта і є частьов державной інштітуції. Держава бы зато мала нести зодповідность за фунґованя єдного з комплексів свойой інштітуції а мала бы ся о нього старати так, як і о остатні. Не є то так. Ани рахунком робітників, ани розрахунком, ани технічнов выбавов. Было бы може добрі одповідным особам повісти, же Русины не хотіли музей на запханя ґамб, але музей про документованя свойой історії. Русины не хотіли штось, лем жебы были тихо, але жебы мали інштітуцію, котра їм правом належыть і котра вдяка тому, же на теріторії Словакії Русины жыють многы стoріча, належыть і ку културі Словацькой републікы. І на то треба од державы реалный розрахунок, реалный план будованя музею, концепцію його розвитку, але головно, і то перворядо, вернути нам то, што нам належыть. Іншак можеме одкрывати і закрывати каждый другый рік а міджі тым собі там посмотрити лем тот фалаток, што нам іщі не стигли вкрасти.

Петро Медвідь Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар