О розказах ся не діскутує

1

Зачатком децембра была можливость посмотрити собі проґрам Історічна правда з Вахтангом Кіпіані на україньскім телеканалі zik. Історічну правду ішов Кіпіані глядати з Валерійом Падяком і Лесьом Белейом. Не знам, што нашов модератор проґраму, но тоты, што проґрам виділи, могли найти знова раз лем маніпулацію.

Думам, же бы было даремне заподівати ся вшыткым, што в проґрамі было мож видіти. Зачінаючі тым, же в допереду приготовленім документі о Русинах дістали, правда, простор і представителі Русинів, но дістали там, і то не малый, простор русинофобы першой ліґы, продовжуючі тым, же цілый коментарь того документу быв чітаный в протирусиньскім дусі, кідь ся споминали нашы діятелі за 1-ой Чехословацькой републікы як „москофілы“, через вытягованя безсмертной темы Димитрія Сидора, аж по то, же в штудію в прямім ефірі сиділи двоми кандідаты філолоґічных наук, і чоловік бы чекав, же возьмуть Русинство через філолоґічну область, но резултат быв такый, же ся бісідовало головно о вшыткім іншакім, лем не о філолоґії.

Лемже, на тото вшытко сьме звыкнены. Хто бы днесь іщі од україньскых медій чекав дашто інше односно Русинів, як то, жебы їм вказати, же нихто їх не пронаслідує, а властно суть і так лем Українцями, но і кідь суть сепаратісты, кара їм приналежыть, гейже? Резултату не помогло ани то, же в різных маніпулованых частях проґраму, коли ся Лесь Белей лем ароґантно усміхав, Валерій Падяк не знав, нажаль, дати доста силны арґументы, жебы обгаїти правду, історічну правду, котру проґрам подля назвы хоче глядати (но в практіці, холем в тім выданю, глядала ся лем правда україньска).

Інтереснішым як то, же медіалный выступ о Русинах скінчів як все, кідь не іщі гірше, є про мене выслов Вахтанга Кіпіані о тім, же кідь хочеме школы на Україні, можеме собі їх предці як комуніта, котра тоты школы хоче, фінанцовати. Ясно, реалный арґумент. Тадь могли бы сьме ся зберати на русиньскы школы, кідь нам на тім досправды залежыть. Арґумент є добрый аж до того моменту, коли ся посмотриме на україньске школство в сусідніх державах.

Чого Українці в Польщі, на Словакії не зберають ся на то, жебы мати свої школы? Чого мають державне школство? Чого плачуть, кідь їм словацька держава даяку школу запре, бо до ньой майже жадна дітина вже не ходить? Тадь кідь хотять школу, най ся позберають і зроблять собі пріватну. Не є в тім жаден проблем. І чого обще треба україньскій комуніті в іншій державі жадати ґранты на културны проєкты? Так само собі то можуть фінанцовати з властныма силами назбераных грошей.

Самособов, проблем є в тім, же бісідуєме о двох різных світах. О світі културнім, цівілізованім, де є єдным із основных прінціпів охорона народностных меншын, фінанцованя тых меншын такым способом, жебы могли пережыти коло майоріты, жебы могли далше розвивати і сохранити свою комуніту, язык, културу, жебы не были асімілованы, або холем што найпомалше. Зато є абсолутно в порядку, жебы і Українці, як і вшыткы іншы народности, могли черьпати таку підпору за граніцями, яку конкретна держава ґарантує меншынам. А пак є то о світі україньскім. Де суть різны правила про різных людей, де хтось може і хтось не годен, де ся із дакотрых роблять неприятелі, де ся маніпулує з правдов на хосен державной пропаґанды. Де абослутно не є в порядку, же єдна меншына не є вызнана, і мала бы ся зберати, хоць і їй членове давають грошы до державного бюджету, кідь хотять школы, або лем якусь културну подію.

Резултатам діскусії в телевізії ся не є што чудовати. Історічна правда не глядала історічну правду, а повнила розказ. О розказах ся не діскутує. Довгодобый розказ україньскых властей є робити з Русинів сепаратістів, москофілів, неприятелів, не народ, а політічный проєкт, недовченых, плаченых людей, котры лем не розуміють або не хотять розуміти тому, же суть частьов україньского народа, же їх язык є лем україньскый діалект. І зато быв проґрам приготовленый так, як быв, слово ся дало такым людям, якым ся дало. О розказах ся не діскутує, розказы ся повнять.

Но вопрос є днесь встановленый іншак. Вопросом є, ці Русины бы обще мали діскутовати з україньскыма медіями, бо хосен з того майже ниґда жаден, а біды вельо.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

1 Comment

  1. Viktor

    Релацію (проґрам) єм відів. Моя думка: стотожнюю ся зос автором Петром, же у релації дістали домінуючій простор русинофобы першой ліґы а было там доста перекручань… Напрік тому я мам зос релації не плане почутя. Бо про мене є велике чудо, же тота релація вообще была трансльована… (може лем вдяка тому, же то была пряма трансляція 🙂 ) при сучасных условіях якы панують на Україні…же Проф. Падяка але і самого редактора Кіпіяна непосадилі потім на датівко дней до басы.. (може лем вдяка тому, же то была пряма транслація 🙂 ). Найвекшим позітівом про ня є, же напрік домінуючій думкі редактора (котрый небыв прямо негатівно наставеный проти Русином) і тых русинофобів, же люде, што проґрам віділі, віділі же існують люде, што незділяют мнїня, же Русине неіснують. Же існують Русины и на Україні, же оні суть актівны а ся небоять.

Коментар

Zrealizowano dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji.
© Copyright by лем.fm. 2018. Вшыткы права застережены.