Голосник

Провокації

Олександр Гаврош видить в Закарпатьскій области Україны провокації. Теперь уж нелем русиньскы, а і мадярьскы. І то прямо в центрі области! Докінця і далша україньска писателька, Оксана Забужко, бісідує, же даяк много мадярьского є на тій теріторії. Сама не бісідує о провокації, але мать ясно в тім, же то не є роблено з любви до културы, і послужыла тыма словами арґументації Гавроша. Єм радый, же Гаврош так добрі знать рефлектовати іншых, а не рефлектовати своїх. Пак ся легко в голові родять неприятельскы провокації на каждім кроці.

Гаврош недавно на сайті україньской редакції Радіа Свобода написав в рубріці „Точка зору“ текст, в котрім пише о мадярьскій провокації і звідать ся, што з тым зробить україньска влада. Ціла провокація мать быти заснована в тім, же в Ужгороді на будові колишнього готела Корона, котрый быв за часів Чехословакії переменованый на готел Коруна, за часів Совітів зясь на Верховину, новы властници хотять дати на їй верьх копію Свято-Штефаньской коруны, котра є єдным із сімболів мадярьской державности. Сам потім пише, же такый сімбол на будові быв, хоць короткый час, почас „угорьского шовінізму на Закарпаті“ од 1910-го року, а по приєднаню той теріторії до складу Чехословакії быв тот сімбол знятый із будовы.

Гаврошови, хоць то не напише рівно, є ясне, же новым властникам будовы не іде о то, же хотять штось історічне принавернути на будову (ці уж менше, або веце релевантне в історічнім контексті), а же їм іде о провокацію, о вызначіня собі свойой мадярьской теріторії, о іреденту.

Єдночасно собі помагать словами Оксаны Забужко, яка росчаровано мусила конштатовати, як много памятників є збудованых по 1991-ім році мадярьскым особностям, котры были повязаны із теріторійов Підкарпатя. Тота має так само ясно, о што ходить. Мадярі предці лем провокують памятниками. Вшыткым Мадярям іде о тото саме. Провокують. То, же на тій теріторії досправды тоты особности жыли, была так само лем провокація. Жыли, жебы провоковали. Култура і любов до културы вызерать іншак.

Найінтересніше є, же Гаврош арґументує Чехословакійов (котру нераз крітіковав) і припоминать чітателям, же Прага знимала долов сімболы мадярьской державности і теперь ту хтось іде давати коруну, а Київ нич. Но, при вшыткій почливости, порівняти політічну сітуацію в році 1919 і в році 2017, а головно порівняти односины Чехословакії і Мадярьска з односинами Україны і Мадярьска, є дакус смішне. Мадярьско по Першій світовій войні не было согласне з резултатами войны, хотіло векшу теріторію а через свою велику народностну мешныну в Чехословакії было досправдовым огрожіньом державности, што ся поступно і стало реалностьов. Днесь є Будапешть членом НАТО, Европской унії, має підписаны многы міджінародны договоры, в рамках чого має різны міджінародны обовязкы, а головно, Будапешть была гостительом підписаня меморандуму, котрый має Україні ґарантовати, а в тім часі і ґарантовав, без огляду на то, же Росія днесь бісідує штось інше, беспечность, незалежность і цілость.

Дати знак мадярьской коруны на готел – тым ся ани не будуме заподівати. Є то так неосновна справа, же шкода на то єдной буквы. Памятникы мадярьскым діятелям суть і на Словакії. Не розвалила ся про тото держава. Єм радый, же Словакія ся рушала допереду, і же днесь вже не є проблем одкрыто говорити о вызначных особностях, котры были мадярьского походжіня і были повязаны з теріторійов днешньой Словакії. Навспак, і тоты люди належать до історії той теріторії, і на то треба быти гордыма. Было бы прімітівне робити з того табу і бісідовати, же на Словакії все жыли лем Словаци уж од Адама і Евы. Граніця є чара на мапі, котра ся нераз мінила. Люди ся не родили подля даякой чары, жебы єй не перешли і не мішали ся.  То комуністы, а Україна ся хоче декомунізовати, робили тото, же хоць в Кошыцях жыв вызначный писатель Шандор Марай, не нашли сьте о нім в Кошыцях за часів комунізма нич, і його книжкы ся ку словацькым чітателям діставають аж в остатніх роках.

Но не будеме пересвідчовати Олександра Гавроша о дачім, што не пасує до його з підозріваня выскладаного світа, в котрім терпить лем Україна і Українці, покля вшыткы остатні довкола лем провокують і чекають, коли собі державу розріжуть як торту на весілю. Радше ся посмотьме на то, ці провокаторів не треба глядати у властных шорах.

Гаврошови перешкаджать коруна на історічній будові в Ужгороді, і вказує на мадярьскы памятникы. Є то тота найвекша провокація, котру собі лем можуть дозволити. Но покля бы тото было досправды лем провокаційов, а кібы тото мало быти найвекшов провокаційов, котру Мадярі моментално в Закрпатьскій области Україны роблять, пак іщі все ани по чіжмы не досягнуть на то, што роблять Українці. Вопрос звучіть ясно: Є провокаційов днесь одкрывати памятник в Закарпатьскій области чоловіку мадярьского походжіня – културній особности, котра є з теріторійов повязана, хоць днесь то не є теріторія Мадярьска, або є провокаційов будовати днесь наприклад на теріторії Польщі памятникы бандітам УПА? І є то мала або велика провокація, кідь ся тоты памятникы одкрывають з тым, же то є павшым воякам УПА, котры войовали за „вільну Україну“ і вмерли в році 1946 або 1947? Значіть воякам, котры атаковали цівілістів в часі, коли уж не была война, котрых представа войовати за „вільну Україну“ была якбач така, же треба терорізовати навколишні народы, окрадати, забивати їх – людей, котры не мали жадной вины на їх інтересах, і котры хотіли по роках войны жыти спокійно в мірі. Значіть бандітам. Є досправды провокаційов одкрыти памятникы Петефія, або одкрывати в Польщі памятникы УПА, котру цівілізованый світ бере за ґрупу терорістів, бо забивали невинных перед войнов, почас войны і по войні?

Кідь собі оддумаме вшыткы памятникы і сімболы, котры сьме споминали, треба повісти іщі єдно. Найвекшов провокаційов є Гаврош і люди подібны йому. Люди, котры все глядають даякых публічных неприятелів, все собі выберуть ґрупу людей, котрым дашто пришыють. Як раз такы люди суть провокаційов, такы люди реално огрожують мір, цілость державы, мірный жывот міджі народами, котры із історічных причін жыють коло себе, котры ся знайшли нараз в даякій державі а пак зясь в іншій, бо граніця є лем чара, на котрій сьме ся доїднали і котру акцептуєме.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)

Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі