Остатні дни резонує в медіях цілого світа Україна і сітуація в ній. Презідент Віктор Янукович собі самохотяч повів, же напрік вшыткому, што Україна в послідній мусила зробити, кідь ся хотіла приближыти підпису асоціяції з Унійов, він договор і так не підпише. Малый брат великого Путіна істо втогды знав, як ся царь в Москві буде тішити, але стопроцентно не знав, яку одозву то буде мати у жытелів його державы.
Янукович ся просто перераховав. А кідьже на такый міцный тиск Українців якбач Київ не быв приготовленый, сягла держава по тім, што є беспрецедентне, але в очах авторітатівных владців може найефектівніше средство. По тупім ґвалті. Збити мірно простестуючіх жытелів, міджі іншым і журналістів, Україну в 2013 році попхало так до року 1950. Днесь мусить быти і тым найвекшым оптімістам з Брусела ясне як сонце, же Україна доіста з таков владов, яку має теперь, до Европы не належыть. А што буде дале, то днесь якбач не знають ворожкы з нічных телевізных проґрамів, хоць бы з нима бісіда по телефоні была не знам яка дорога а озвала бы ся вам тота „найліпша“.
В цілій сітуації є але інтересніше штось інше. Днесь є ціла Україна горі ногами і протестує, же влада вєдно з презідентом робить проти волі жытелів. Українці суть з того зошкароводжены і жадають демісію презідента і цілой влады. Притім але не єствують жадны „тверды даны“ о тім, кілько людей досправды хоче евроінтеґрацію, бо о тім не было жадне голосованя. Самособов вірю в то, же кібы таке голосованя было, векшость людей бы голосовала за Европу. Але реалность є така, же ся досправды не є о што оперти. На другім боці ту маєме референдум із 1991 року, з котрого суть ясны чісла. Жытелі Закарпатя голосовали о тім, же хотять автономію, але доднесь то нихто не акцептовав. Коло евроінтеґрації держава іде проти волі народа, котра не є ничім обґрунтована, але у вопросі референдума іде держава нелем проти волі народа, але і проти законом, котры суть на Україні чінны.
Чом то споминам? Є інтересне, же люди збачіли, якых самовладців, котры роблять што хотять, без огляду на добро жытелів, мають в державі аж теперь. Аж кідь іде о векшость людей і їх тугы. Але не видять цілы рокы не наповнены тугы людей на Закарпатю і переступованя права і законів в одношіню до них. Лемже оно є то споєный саґан. Кідь суть люди глухы і сліпы к неправостям, котры ся їх не дотуляють, ниґда собі не можуть жыти в істоті, же далша неправость не буде зроблена їм. Хто не дотримує законы, не заставить ся перед ничім, ани перед тым, кілько людей бы ся неправость мала дотуляти. І зато то чоловік ниґда не може акцептовати і быти тихо, радый, же то не є його проблем.
Сам єм допытливый, як сітуація на Україні скінчіть. Ці є моменталиный став зачатком або кінцьом. І чого то є зачатоком, або кінцьом. Так ці так, Українцям в борьбі за ліпшу Україну тримам пальці. І надіям ся, же ся їм конечно розліплять очі і не будуть веце акцептовати неправость. Жадну. Ани тоту, котра є десяткы років чінена на Русинах.
Петро медвідь Пряшів
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
