Голосник

Центер з минулости

Будову на улиці Янка Бородача в Пряшові собі добрі памятам од дітинства. Довгры рокы служыла як будова Шарішского освітнього центра, де ся орґанізовали різны културно-сполоченьскы події, вернісажы, концерты коморной музикы. Докінце єм там раз быв на конкурзі в декламації.

Ниґда єм тоты конкурзы не любив і не хотів на них даяк брати участь. Все то веце было о тім, же ня до того дотисла учітелька словацького языка, котру єм любив, але і лоґіка мі ясно дуркала по чолі і перед очами ростяговала великый транспарент: Роздумуй, як підеш, так не мусиш іти до школы. То є важный арґумент про штудента. Памятам, же на тім конкурзі єм самособов не здобыв жадне оцініня. Змагати ся в доста значній перевазі красных молодых дівчат є тяжке про самого молодого декламатора нелем зато, же ся му зачнуть потити рукы і забывать на текст, але і зато, же порота є векшынов обсаджена точно наспак, значіть, перевагу в ній мають хлопи. А таксамо думам, же тот конкурз є послідниов подійов, котра є про мене звязана з інштітуційов Шарішского освітнього центра. Будова потім довгы рокы стояла лем так, пуста, без жывота. Все, кідь єм коло ній ішов, было мі жаль, же дім з такым културным потенціалом близко центра міста є без жывота. Од пятніці то не є правда. Тогды там одкрыли Словацько-україньскый центер – Центер україньской културы. Будова конечно може ожыти. Не мав бы єм нич проти тому. Україна є нашым сусідом, в Пряшові має свій конзулат і добры одношіня треба утримовати. То є вшытко в порядку. Але кібы не было але. І тых але, є в цілій сітуації такой дакілько.

Першым але, котре мі аж так жылы не торгать, но і на нього треба звернути увагу, то є факт, же Словацька република засновала тот центер на основі черезграничной співпраці, на котру фінанції давать Европска унія і то в рамках реціпроціты, бо Словацькый центер в Ужгороді вже єствує дакілько років. Лемже, яка є то репціпроціта, кідь Словацькый центер в Ужгороді є в будові Словацькой школы, де мають на културный центер выгороджены дві або три містности, але Україньскый центер дістане в центрі Пряшова велику будову, де мож зробити културный дім помалы із гостелом? Притім в Пряшові єствує Споєна школа Тараса Шевченка з навчальным языком україньскым, де бы в рамках реціпроціты могла Словакія зробити тото саме. Добрі, сьме щіры, тадь сьме богата держава Европской унії, вкажме ся як добрый сусід. То, з чого мі є але плано найвеце, є факт, же центер україньской културы не є властно центром україньской, але українізачной културы.

Зачаток цілой траґікомедії почав в 2010 році, коли крайскый парламент в Пряшові заголосовав за то, жебы дати тоту будову за сімболічну суму до аренды зо заміром заснованя центра. А, лем така дрібніця, арендарьом ся став Союз Русинів-Українців Словацькой републикы. Вопросом є чом. Чом в Ужгороді коло Словацького центра дійстуве школа і словацькы общества, але на Словеньску дістане до справованя центер орґанізація, котра ся не приголосить просто к Українцям, бо знають, же бы їх втогды зістало може десять, але оперує з назвов через злучку і продовжує в українізації Русинів? Чом тот центер не дістала даяка україньска орґанізація, але продовжователі комуністічной політікы однародньованя і фалсіфікації історії?

Но тото найгірше ня чекало аж на одкрытю центра. За участи такых представителів обидох держав як Петра Худіка, пряшівского жупана, Петра Буріана, секретаря Міністерства заграничных діл Словацькой републикы, Павла Гамжіка, амбасадора на Україні, ці Міністра културы Україны Леоніда Новохатька, председа Союзу Русинів-Українців Петро Сокол перлив єдну лож за другов, нажыво, перед журналістами і вшыткыма участныма. Міджі іншым, же Пряшів є їх історічный центер, де мають „Театр імені Олександра Духновича“, котрый выступать на діалекті. Мам дяку прийти їх навщивити і взяти їм на мене каждому єдну міцну каву, жебы ся зобудили, бо єм паціфіста і чапков по голові, хоць бы то може было ефектніше, є про мене неприятельне. Але усвідомлюю собі, же тото саме бы требало зробити і з представителями нашой державы.

Петро Сокол такыма бісідами нелемже порушує словацьке але і міджінародне право і они ся на то позерають а з усміхом собі з ним подавають рукы і перевозмуть од нього золоты нагороды. То, же Петро Сокол і його орґанізація спить і якось собі не усвідомлює, же бісідовати о русинах-українцях і русиньско-україньскій културі є протиправне, бо мы вызнаны як окрема народность на Словеньску, а они кідь хотять, най собі роблять україньску културу а не привластнюють собі наше, є єдна річ. Але же ся на то призерать держава, котра їм іщі дасть можливости на їх протирусиньску роботу наприклад формов будовы, то є барз смутне. То, же хтось іщі днесь назве наш язык, котрым грає наш театер, таксамо нима доднесь привластньованый, україньскым діалектом, 18 років по кодіфікації, язык, котрый є записаный до Европской харты реґіоналных або меншыновых языків, і котрый має быти під охранов як Словакії, так вшыткых держав, котры харту ратіфіковали а Европска унія такій орґанізації іщі дасть веце як 500 тісяч евро на реконштрукцію їх центра, то є вже до небес кликаюче. Головно, кідь ся в Европі днесь охранюють деякы меншыны, лем о тій нашій якбач в Бруселі іщі нихто не чув.

Ґратулую Словакії, же знать быти така двойтварьна і на єднім боці вызнати Русинів а на боці другім доднесь підтримовати орґанізацію, котра талабать по правах той меншыны. І ґратулую Европі, же на єднім боці охранює декого, і на тім другім, хоць бруселскы бюрократы о тім істо не можуть знати, дасть грошы орґанізації, котрой членове талабають по Европскій харті о меншыновых або реґіоналных языках. І то не є лем сітуація у нас. Паралелы можеме найти в Польщі, Сербії…

Кідь єм втогды одходив зо споченыма руками з конкурзу, не журив єм, же-м не здобыв жадне оцініня. Основне про мене было, же єм не мусив іти до школы. Кідь єм минулу пятніцю по доггых роках одходив з той самой будовы, не мав єм спочены рукы, не было з чого. Але одходив єм смутный. Ні з того, же тоту будову не здобыли мы, але з того, же зась раз програв здоровый розум, домашнє а міджінародне право. Такый українізначный центер належыть до минулости, ні до демократічной сучасности.

Петро Медвідь, Пряшів

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі