В істориі каждого народу сут героі, котры одходили скоро, не дожывшы ани Христовых років, але котры встигли записати ся на картах минулого в такій спосіб, же хоц такой зачынали свій дозрілий пут, свою карєру, а іх молода смерт была несподіваном для родины, близкых і спілпрацівників, были уж шыроко знаны і постеріганы в своіх часах як выдатны і цінены люде. Такым был Йосиф Ярина, котрого споминаме двохсотну річнцию смерти.
Вродил ся Йосиф Ярина 9. лютого/фебруара (20.02 за ст.ст.) 1788 р. в Котани (!) на середній Лемковині. Был священником, філософом, педаґоґом і літературознавцьом. Його дорога едукациі вела через Бардиів і Кошыці, де на початок наукы рішыл посылати го отец, а пак до славного віденьского Барбареум (офіц. «Королівска греко-католицка Ґенеральна Семінария в Відни при св. Варварі», лат. Regium generale Seminarium Graeco-Catholicum Viennae ad Sanctam Barbaram), де отримал званя доктора філософіі і богословя. Од 1813 рока выкладал во Львові, будучы пак призначеным в 1815 р. надзвычайным професором моральной теолоґіі, пасторальной теолоґіі, філософіі і коротко перед смертю – педаґоґікы.
Як чытаме в посмертным слові авторства проф. Юзефа Маусса, публикуваным в «Львівскым Памятнику», Йосиф Ярина был ерудитом, котрий фурт пошырювал своє знаня, чытаючы найвыдатнійшых товдышніх філософів – Іммануеля Канта, ци Йогана Ґотліба Фіхте, плянучы в будучым выдати своі філософічны діла. Был при тым, хоц острым і вымагаючым, то талантливым учытельом, хотячым укріпити знаня і заінтересувати науком своім учеників.
Йосиф Ярина был щедрым і помічным для другых. Хоц сам не жыл в богатстві, фінансово допомагал ученикам, спомагал своіх молодшых братів, котры пришли ся вчыти до Львова. Коли вертал на Лемковину, был щыро витаний родаками, котрым служыл порадом і потіхом, а коли ішол назад, цілы гурмы люди ішли за ним, жебы бодай лем за найблизшу гору го одвести, потоваришыти му дакус в долгій подорожы.
Вшыткы пляны і дальшу карєру талантливого педаґоґа і філософа Йосифа Ярины перервала смерт. Вмер 15. вересня/септембра 1817 р. во Львові, маючы лем 29 років.
При так короткым жытю тяжко найти вельо джерел, котры описували бы успіхы чловека тым більше, же двіста років тому джерел тых, смотрячы з перспективы нашых часів, не могло быти дуже. Веце проблемів принесла мі еніґматична інформация, же вродил ся в 1788 р. в Радоцині, де його отец был парохом. Позераючы на інтернетовы джерела, ачий друкуваны книжковы выданя, разом з науковыма едициями, вшыткы они повторюют (правдоподібно за выже спомненым посмертным словом проф. Юзефа Маусса з 1818 р.), же роджений был в Радоцині, де його отец был парохом і остає ним дотепер.
Глядаючы докладну дату його народжыня в метрикальных книгах Радоцины не нашол єм єй, але, ідучы дальше, дослідил єм, же о. Йоан Ярина (няньо Йосифа) пришол на радоциньску парохію аж кінцьом 1797 рока. З таком інформацийом, беручы до увагы реалиі кінця XVIII столітя, тяжко бы было сконстатувати, же то місце народжыня його сына, котрий мал бы товды уж мати 9 років.
Конец-кінцьом, повело ся мі найти правдивы даны в метрикальных книгах Котани. Там же, 9. лютого/фебруара (20.02 за ст.ст.) 1788 р. вродил ся Йосиф Ярина. Його родичы то о. Йоан Ярина, товдышній місцевий парох, і Катерина зо священничого роду Сембратовичів. Нонашками были о. Тома Гаталевич, парох недалекой Свіржовы, і імост Анна Турковска, жена пароха сусідньой Крампной.
І радоциньскій період жытя Йосифа Ярины приносит нам деякє поясніня, чом отец выслал го на науку за хырбет Карпат. До Бардийова з Радоцины то такой 25км, до Кошыц – 100км. То ближе як до товдышніх галицкых едукацийных дестинаций – Перемышля, ци аж до Львова. Ближе не лем часом дорогы, але і рідной русиньской культуры…
Най же тота актуалізация, привертаюча Йосифови Ярині правдиву метрику народжыня, буде малым причынком до спомніня його несполненого таланту в двохсотну річницю смерти.
