10 років тому попращали сме владыку Адама (Дубеца)

24. липця/юлия выполнила ся 10. річниця смерти архієпископа Адама (Дубеца), першого православного владыкы оновленой по близко 300-літній перерві, історичной перемышльской єпархіі. Факт тот як раз был видимый в його єпископсым служыню протягом 33 років.

За його служыня на Лемковині повело ся не лем поставити єпархіяльны структуры, але самособом владыка Адам причыныл ся до чысленных ремонтів памятковых лемківскых церкви і будовы новых. При тым же повело ся привернути культ Пресвятой Богородиці на Святій Горі Явір.

З поколіня досвідченых

Александер Дубец народил ся 14. серпня/авґуста 1926 р. во Фльоринці. В час тот на Лемковині розпочынал ся процес одроджуваня православія. Серед тых, хто повертал до віры предків, были і Фльоринчане. Мало тото значыня і в пізнійшым жытьовым пути будучого владыкы Адама. В рідній хыжы Дубеців во Фльорицні правили ся першы православны богослужыня, закля в селі не побудувано часовні. Значуче влияня на його формуваня мал товдышній православный душпастыр Фльоринкы о. Петро Тарановскій.

Ґестапо в 1942 р. арештувало його вітця – Василя, якій загынул в німецкым концетрацийным лаґрі Аушвіц. В час войны Александер Дубец поступил до Украіньской Учытельской Семінариі в Креници.

Конец війны для жытелів Лемковины был початком дальшых траґедий. Більше нич чотырдесят фльориньскых фамелий выіхало до Радяньского Союза, а неодолга – в 1947 р. тоты, што остали, были насильно депортуваны в рамках Акциі «Вісла».

Родина Дубеців нашла ся в Михалові на Нижнім Шлеску. Точно 7. липця/юлия 1947 р. до Михалова зъіхали з понімецкой стациі в Любіні 33 родины з Фльоринкы. Тыжден перед Лемками до села прибыло 21 родин з Холмщыны.

По першых хвилях травмы Фльоринчане зачали орґанізувати ся духово. Внет о. Штефан Бігун (до выселіня нюс послугу во Фльоринці) одслужыл Вечырню в понімецкій хыжы, в порогах котрой нашла ся друга з родин фльориньскых Дубеців. Як споминали роками найстаршы парохіяне, перезначыли они на церковны потребы два великы покоі, а самы з родином перенесли ся до двох меньшых.

Священник і єпископ

В 1956 р. на західніх землях померла мати будучого владыкы – Мария. В тым самым році тридцетлітній Александер Дубец вступил до варшавской Православной Духовной Семінариі. В 1964 р. закінчыл студиі на Християньскій Богословскій Академіі в Варшаві – зо званьом маґістра богословія.

Внет зачало ся його священниче служыня. В листопаді/новембрі 1964 р. был высвяченый на діакона, а 30. січня/януара 1965 р. принял єрейску хіротонію з рук митрополити варшавского і цілой Польщы Штефана. Такой одраз был призначеный служыти на рідных землях (час тот был значучым, кєд же на Лемковину повертали уж першы выселенці). Першом парохійом о. Александра Дубеца была Высова (з дочырню церквю в Бліхнарці), а онедолга стал парохом Кальникова при Перемышли. Одтамале, уж сорока-літнього священника призначыено служыти до Санока, з котрым, як ся пак вказало, злучыл своє жытя протягом дальшых 50 років.

18. січня/януара 1983 р. митрополита Василий постриг о. Алекснадра Дубеца в монашество з іменом Адам (наступного дня – на Свято Йордану был возведеный в ахімандрита). Історичным моментом был 30. січня/януара 1983 р., коли єромонах Адам был хіротонізуваный во єпископа, остаючы вікарным владыком варшавской єпархіі – товды, як єпиской люблиньскій.

О вісем місцяців, з дньом 29. вересня/септембра 1983 р. владыка Адам был призначеный на катедру, реактивуваной по такой 300. роках, православной перемышльской єпархіі (названой як перемышльско-новосандецка). Інґрес одбыл ся 30. жолтня/октобра в церкви св. Тройці в Саноку.

Спадковина для будучых поколінь

Рокы єпископского служыня на історичній катедрі перемышльскых єпископів были значучы для одроджыня не лем східнього християньства на тых землях, але тіж довели до розвитку народной культуры, што мало значыня прото, што владыком єпархіі обнимаючой Лемковину был сын той землі.

Його стараньом покликано до жытя новы парафіі і побудувано новы церкви, м.ін. в Ґорлицях, Креници, Ряшові, Реґєтові, Білянці, ци перенесено святыню до Розділя. Вартат спомянути, же завдякы владыці Адамови в 1985 р. высвячено в Зындранові першый по ІІ світовій войні православный храм на Лемковині. Повело ся тіж одбудувати каплицю в Тыляві, на місци де колиси стояла православна церков, як тіж одбудувано наново команецку церков, яка згоріла в 2006 р.

Архієпископ Адам покликал тіж Мужскій Православный Монастыр Покровы Пресвятой Богородиці в Высові, Осередок Православной Культуры «Елпіс» в Ґорлицях ци Православный Осередок Милосердя «Елеос» в Ґладышові. Был ініциятором канонізациі о. Максима Сандовича. Започаткувал печатаня выдавництв в реактивуваній єпархіі – «Церковного Календаря» і часопису «Антифон». За його благословліньом основаный был молодіжный єпархіяльных хор «Ірмос».

Єдном з найважнійшых подій было причысліня в 1994 р. до лику святых священномученика Максима Сандовича. Была то не лем перша канонізация в істориі Лемковины, але і перша в рамках Польской Автокефальной Православной Церкви. В 2007 р. мощы святого торжественно перенесено зо Ждыні до церкви св. Тройці в Ґорлицях.

Владыка Адам вельо місця посвачал зберіганю істориі і локальных традиций. По єпархіі припоминано 1000-літя крещыня Руси, 2000-літя народжыня Господа Ісуса Христа ци наступаючых річниц траґедий Талергофу і Акциі «Вісла». Завдякы його підпорі оновлено традицию богослыжынь на Святій Горі Явір. Є тіж безсумнівным фактом, што історична каплиця была вратувана і модернізувана за справом православной Церкви і єй вірных. В 1997 р. одбыло ся прославліня Саноцкой чудотворной іконы Пресвятой Богородиці.

Припоминал значыня вчыня будучых поколінь рідного языка. «Рідна бесіда – то основа, на якій зрастає духово і культурово каждый нарід, а особливо в каждого народа, што жыє без державности, розсіяный медже інчыма народами. Рідна бесіда, віра і його культура є тым фактором, што дозвалят йому зберечы свою достонемміст. Коли втратиш рідну бесіду, то наслідком того є затрачыня народу, рідной віры і культуры. Прото каждый нарід зберігат рідну бесіду, як свою велику святіст. Без рідной бесіды ніт народу, він зникат разом з затрачыньом бесіды. Тото потігат за собом і втрату рідной культуры і часто рідного обряду. Прото, што бесіда – серце народу – ніт бесіды, ніт народу.» (зо «Звернення до вірних Братів і Сестер, а особливо до Молоді Перемисько-Новосанчівської Єпархії», в: «Нехай буде воля Твоя, Господи, Духовий заповід Ахиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама, Люблин-Санок, 2021, выд. Товариство Украіньскє; в ориґіналі по украіньскы).

В дальшым посланю владыка Адам припоминал, што священнослужытелі повинны звертати ся до вірных іх рідном бесідом. «Духовеньство стоіт найблизше до душы народу, і легше є єдному достосувати ся до громады, нич наоборот, при чому все з пошаном треба односити ся до збережыня традициі і рідной людям бесіды. Свщенник, што бесідує з вірныма не рідном ім бесідом, не пастыр ім, а наймит. Днескы гідні нашы діти не вчыт ся в школах рідного языка. То наша траґедия. Прото най священникы, котры желают добра своій Церкви, задбают, штобы вшыткы діти конче навчали ся на науці Закону Божого бесідувати і чытати рідным языком.» – писал в посланю «Церква і рідна мова» (в: «Нехай буде воля Твоя, Господи, Духовий заповід Ахиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама, Люблин – Санок, 2021, выд. Товариство Украіньскє; в ориґіналі по украіньскы).

Вчас служыня на саноцкій катедрі владыка Адам підтримувал народну, культуру діяльніст. Од початку першых Лемківскых Ватр (1983 р.) был ій прихыльником і брал в ней участ. Підпорил фунґуваня першого лемківского радия ЛЕМ.фм. За його благословліньом радийо нагрывало вшелеякы церковны свята та подіі. На Різдво в 2015 р. склал специяльны желаня для слухачів. В єдным з інтервю заохочал слухати рідне слово, котре штоден мож чути в ефірі лемківского радия.

Одчувал – особливо як досвіченый выселіньом – звязок з тыма, якым не повело ся вернути на рідну землю. Прото тіж владыка приходил з пастырскым служыньом до вірных на чужыні. Важном подійом в істориі парохіі св. Михала Архангеля в Михалові были упамятніня 50. річниці Акциі «Вісла» і заєдно річниця орґанізациі реліґійного жытя выселеных. До вірных прибыли: архієпископ Єремія, товдышній владыка вроцлавско-щеціньскій (на обшыри єпархіі находит ся михалівска парохія) та, як раз, архієпископ Адам. Символичне было, што владыка Адам як уродженец Фльоринкы по 50 роках пришол ґу своім давным сусідам як архіпастыр.

Першый владыка одродженой перемышльско-новосандецкой єпархіі вмер 24. липця/юлия 2016 р. в Саноку. 27. липця/юлия в Саноку під ведіньом митрополити Савы одбыли ся заупокійны богослыжыня, по чым тіло владыкы Адама было перевезене до Креници, де спочал під місцевом церквю св. Владиміра Великого, такой пару кільометрів од рідной Фльоринкы.

В ден 10. річници смерти – 24. липця/юлия 2026 р. в креницкым храмі молитовно припомянули жытя владыкы Адама. Богослужыня очелювал наступця на катедрі – архієпископ Паісий, владыка перемышльско-ґорлицкій.

Вічная Памят, Владыко!