180 років од народжыня Матвія Астряба, аполоґеты лемківского языка

1. серпня/авґуста тр. минят докладні 180 років од даты народжыня Матвія Астряба – лемківского педаґоґа і історика, знаного головні як автора статі «Кôлька слôвъ о лемкôвскôй бесѣдѣ» опубликуваній в 1871 році в львівскій ґазеті «Учитель». В дописі боронил лемківского языка як окремого і незалежного од «малоруской» бесіды.

«Вродил єм ся 1 VIII 1843 рока на Галицкій Лемковині в селі Высова, в ґорлицкым повіті на граници Галициі і Угрів. Моє назвиско репрезентує славяньскій архаізм астряб в місце сучасного ястраба» – писал в своіх споминах з 1923 рока Матвій Астряб*.

Од наймолодшых років – голодный наукы

Матвій Астряб вродил ся в селяньскій родині в маленькій Высовій, і хоц з кіриличныма буквами зазнаємил ся аж в 1856 році, за справом місцевого дяка, то і так скінчыл студиі, аж на Кыівскым Університеті.

«На початку 1857 рока як самоук вчыл єм ся з букваря. Буквар поміг мі познати Часослов. Тота духова книга стала ся мойом потіхом вчас пасіня вітцівскых корів і волів. Потім зачал єм зберати в лісі ягоды і продавати гостям высівского курорту» – писал о своім дітинстві.

За зароблены грошы купил сой Псалтыр. Єден священник хотіл го пак зрыхтувати до вступліня до Перемышльской Школы Дяків, але селяне намовили вітця Матвія Астряба, жебы тот послал сына до ґорлицкой містной школы. Будучы на візитациі тарнівскій округовый інспектор заінтересувал ся здібным Астрябом і обіцял помочы найти грошы, жебы помістити хлопця в ґімназиі.

По закінчыню ґорлицкой школы в 1862 році Матвій Астряб написал лист до брата свойой мамы, уйка Кірила Курилы, якій был священником в східній Галициі. Тот запросил го до себе, а пак умістил в Перемышли. Там міг вчыти ся на вечерніх занятях для дяків, а за дня был домашнім учытельом і пастухом.

Все тужливі за своім

Під конец 1866 рока за зароблены грошы пішол до Ґорлиц по пашпорт і взял ся піше дійти до Кыйова. Был здібным і охочым до наукы молодым чловеком, што уняло директора кыівской ґімназиі. Позволил ся му вчыти в замін за корепетициі з німецкого і латины для шкільных колеґів Астряба.

«Три рокы прожыти в інтернаті лишыли мі самы добры спомины. Не мусіл єм ся застанавляти што істи, як ся одіти, одкале взяти підручникы і цікавы книжкы до чытаня, нихто не ограничал мойой свободы» – споминал по роках Астряб.

Пак вступил на Кыівскій Університет на Філолоґічный Выділ на Славяньско-Руску Катедру. Єдного рока перебывал на вакациях з місцевым філянтропом Григорийом Ґалаґаном в його маєтку в Сокырницях. Тот украіньскій маґнат опікувал ся Астрябом і інчыма галицкыма еміґрантами, м.ін. основал Колеґію ім. Ґалаґана в Кыйові.

Єден з учеників той школы, А. Степович, в дописі «Про кыівско-галицкы односины на початку 1870 років» печатаным в збірці «За сто років» з 1930 рока описал свою знаєміст з Астрябом, якого познал в маєтку Ґалаґана на спільных вакациях. «Мешкал [М. Aстряб – прип. ред.] в сусідній до нашой ізбі, часто до нас приходил і оповідал нам переважні о своій Галициі і Лемках». Пак стрічали ся іщы в Кыйові – Степович был учеником Колеґіі, а Астряб в тамтым часі зберал книжкы для бібліотекы, яку хотіл основати в Перемышли.

Аж до переходу на емеритуру в 1893 році учытелювал в ріжных місцях, м.ін. Глухові, Єкатеринодарі (тепер Краснодар). З цілом родином перенесли ся на Лубенщыну, до маєтку по родині жены, там остал земскым власитетльом. Ґаздуваня не ішло му добрі, материяльна ситуация родины Астрябів погіршала ся, зато жебы не лышати родині долгів і выедукувати шестеро діти, іщы по переході на пенсию зачал робити як выховавця в полтавскым інтернаті для сирот. В Полтаві остал тіж членом Архівальной Комісиі. Як споминал по роках: «науковці з реґіону Полтавы тепло ня приняли, дали мі постійну рубрику в писмі ’Труды’ і заохочали до роботы».

В тым періоді жытя написал вельо робіт з істориі реґіону, част выдрукували му в ріжных журналах. Істория была серед заінтересувань Астряба іщы зо студентскых часів.

Одвага і знаня

«Перо зачал єм цвічыти іщы в ґімназиі, а коли остал єм студентом, схоснувал єм перебываня в маєтку в Сокырницях, списувал єм пісньопінія місцевого кобзаря Вересая, зберал єм різдвяны пісні. На університеті написал єм роботу про пануваня князя Данила Галицкого, за што признали мі выріжніня» – описувал свою роботу Астряб.

В русиньскым середовиску знаный єст за допис «Кôлька слôвъ о лемкôвскôй бесѣдѣ» опубликуваный в 1871 році в львівскій ґазеті «Учитель», котрым вошол в полеміку з роботом Алексия Тороньского пн. «Русины-Лемки», опубликуваном в 1860 р. в томі «Зоря Галицкая яко Альбумъ на годь 1860». Тороньскій был священником, писменником і публицистом з Завадкы в східній части Лемковины. Текст його авторства є обшырным етноґрафічным описом Лемків, дає прецизийны інформациі о жытю, звыках, способі одіваня ся, ґаздуваня ітд. Тото, што в примірі Лемків ріжнило ся од узнаваного Тороньскым за чысто рускє, окрислял Тороньскій як зопсуте, гірше. Вельократні пише, што Лемкы хоснуют «зопсуту мову» і з тым то стверджыньом рішучо не згаджал ся – уж товды – Астряб.

«Як студент написал єм в лемківскым языку статю о лемківскым языку в ціли заквестийонувати фальшывый погляд в Галициі о походжыню того языка» – подал в своіх споминах Астряб.

Ґрунтовні допис Матвія Астряба анализує літературознавчыня проф. Олена Дуць-Файфер в книжці пн. «Лемківска література в другій половині ХІХ і на початку ХХ столітя». Пише м.ін., што «в своіх выводах автор [Астряб – прип.ред.] покликує ся на науковы роботы з обшыри історичной ґраматикы. Сам выказує велику знаєміст языкознавчых квестий» [тлумачыня того і дальшых цитувань авторкы допису]. Астряб в своій статі стремит доказати, што язык Лемків є незалежный од «малоруской» бесіды і подає вельо примірів для попертя своіх стверджынь. «Допис Астряба є незвыклом річом, мож бы речы – революцийном, кєд іде о товдышню лемківску літературу» пише Дуць-Файфер. Революцийном не лем з огляду на факт, што Астряб свого допису не написал в язычію, в котрым писали інчы інтеліґенты тамтого часу, але схоснувал народный язык. «Іде гев головні о саму поставу автора (…) лемківскій патріотизм, потреба доказаня, што наперек ґенеральному переконаню Лемкы не сут гіршы, же автор інтеліґент на ганьбит ся назвы Лемко і свойой культуры» – конклюдує літературознавчыня.

Дожыл Астряб до глубокой старости, вмер на 82 році жытя в 1925 році.

*«Україна. Науковий двохмісячник українознавства», під ред. акад. Михайла Грушевського, кн. 6, Кыів 1925.