195 років од народжіня будителя

Од половины 19. столітя зачали славяньскы народы інтензівно бойовати за свою незалежность. Головну роль в тых намаганях в рамках Русинів мали в тім часі священици і учітелі, котры были єдинов інтеліґенційов серед Русинів. Єден із найвызначнішых представителів будительской ґенерації Русинів быв Александер Павловіч.

Народив ся Александер Павловіч 19. септембра 1819 р. в селі Шарішске Чорне (днешній окрес Бардейов) в родині ґрекокатолицького священика. Быв священиком, поетом, публіцістом і народным будительом на Пряшівскій Руси. Як быв малов дітинов, став ся сиротов. Павловіч быв выхованый в родині матери на Лемковині. Основну освіту закінчів у Львові. Была то польско-німецька основна школа. Одты пак одышов назад на Пряшівску Русь, ку братови Осифови, котрый быв священиком в Комлоші (днесь Хмельова). В Бардейові зачав ґімназію, пак одышов на штудія до Мішковця а два рокы быв і в Еґері.

Пряшівксый ґрекокатолицькый єпіскоп Осиф Ґаґанець післав Павловіча учіти ся до духовной семінарії в Тырнаві. Ту ся молодый богослов спознав з родинов ґрофа Замойского, котрый мав велику бібліотеку і радо єй отворив і про Павловіча. Александер Павловіч ся даякуючі тому зачав занимати ідеами чеського і словацького народного возроджіня, творами Й. Добровского, Й. Юнґмана, Ф. Палацького, П. Й. Шафаріка, Я. Коллара і далшых. Зачав обдивляти Людовіта Штура і барз близке приятельство надвязав головно з Яном Паларіком, вызначным представительом словацькой драмы. Дух народного возроджіня, котрый видів у словацькых і чеськых будителів овпливнив і його почіны. По закінчіню семінарії ся вернув до Комлоші, де написав першу русиньску поему „Став бідного селянина“ і ряд короткых поезій, в котрій высловлює сімпатії ку пониженому і бідному русиньскому народу.

В 1948 році быв єпіскопом Осифом Ґаґанцьом высвяченый на священика і його парафійов мав быти Стащін. Но молодый священик місце не прияв, одкликав ся на плане здравя і єден час робив выхователя в родині ґрофа Сірмая в селі Курима. Рік 1948 быв і роком антігабсбурськой револуції а Павловіч тото привитав. В тім часі ся і першый раз стрічать із Александром Духновічом. В 1850 році пришов до Пряшова, де быв встановленый за єпархіалного архіваря. Ту брав актівну участь на діяльности Пряшівского літературного общества, котре засновав якраз А. Духновіч під веджіньом О. Ґаґанця. Общество мало фунґовати на прінціпах подібных як Матиця Словеньска.

Пряшів, як центер културно-сполоченьского діяня, приносив Павловічови много можностей, но з причіны планого здравотного ставу жадав єпіскопа, жебы го увольнив з функції архіваря і загнав на вольну парафію у Великій Поляні. Ґаґанець го не успокоїв, але Павловіч ся того домагав дале. Наконець го в 1851 році єпіскоп посылать на парафію до Біловежы, недалеко місця його народжіня, де прожыв 13 років. Потім 36 років быв душпастырьом на парафії у Свіднику.

Окрем обовязків священика Павловіч зберав фолклорный і етноґрафічный матеріал, написав множество віршів, котры му выслужыли назву „Маковіцькый соловей“. Векшыну своїх поезій і етноґрафічных записів публіковав в русофільскій пресі у Львові і на Підкарпаті. Таксамо публіковав у многых календарях, котры выдавало Общество св. Василія Великого. За жывота му не вышла ани єдна книжка з його поезійов. Єднинов публікаційов, котра была надрукована, є „Пісник для маковицкой русской дітви“ – учебник, котрый обсяговав стишкы про найменшых школярів.

З історічных нарисів Павловіча мож спомянути творы „Описаніе Маковици“, ці „Маковица“. В 1874 році запропоновав проґрам сістематічного навчаня історії і културы Русинів Угорьска, резултатом котрого мала быти енціклопедічна публікація під назвов „Угро-русскій словникъ“. Но тот проґрам не быв зреалізованый про політіку мадярізації угорьскых властей.

Павловіч тримав ся двоязычного прінціпу свого учітеля Духновіча: русиньскый язык хосновати про популарну літературу і літературу про основны школы а російскый язык про красну літературу і науку. Но векшыну своїх творів, на розділ од іншых сучасників, не написав язычієм, котре было комбінаційов народного, церьковнославяньского і російского языків, але писав їх в народнім, русиньскім языку.

Александер Павловіч умер 25. децембра 1900 року. Часом його властный народ оцінив його вклад про Русинів. Є признаваный як найвекшый русиньскый поет по Александрови Духновічови. В році 1970 му быв одкрытый памятник в місті Свідник. Ін меморіам ся став і честным жытельом того міста а його намістя найдеме і в історічнім центрі Русинів Пряшівской Руси – у Пряшові.

Петро Медвідь

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА