Было іх семеро, хлопців-соколів, майстрів-столярів… І лем він, Гнатко, наймолодшый, лишыл ся тепер з великой родины Шалашів…
Він споминат о цілій родині, о рідній Верховни, одкаль выізджал маючы 6 років, о студенці зо щавом… І смотрит з далека, з днешнього дня на своє жытя, переберат в памяти далекы спомины…
Што лишыло ся з того свого, лемківского? Невельо… Може, хыбаль, давны заповіты – што бы ся в жытю не стало, треба честно робити, от хоц-бы і столярскым ремеслом, як няньо; честно жыти, Бога шанувати… І того він ся тримал, тото переказал дітям і внукам.
А ту, на знимці, з правого боку – ікона Різдва Христового, яку створила внучка.