«70%» – З Завадкы до Янова – ч. 2 – неділя, 18.00 год.

…Кєд бы-м была режысерком і хотіла бы-м вказати в своім фільмі ци в пєсі жытя пересічной, типовой лемківской родины, родина Німчыків з Завадкы Рыманівской цілком могла бы слугувати прототипом. Істория Німчыків пересічна во вшыткым, окрем єдного: рідко в Лемків трафляло ся, жебы отец, якій мал семеро діти, остал гіркым пияком, та і взагалі пияцтво в Лемків не было пошыреным гріхом. Уж в першій діі нашой пєсы Іван Німчык сходит зо сцены – і більше ся не зъявит: він поіхал на заробкы до далекой Арґентины, де скоро вмер, і лишыл родині лем невеселы спомины і великы долгы.

Можна вказати з высоты лету птаха долину медже горами, а в долині при потоці – долгє село Завадка. А товды можеме приближыти камеру, зблизка вказати в середині села, коло церкви і чытальні, хыжу Німчыків. Вказати і поле, якє шырокым пасом легло од хыжы аж до гір… По меджы поля іде Василь Німчык і тішыт ся, якій выріс густый ярец. По смерти вітця найстаршый сын Василь вкінци чує ся полноправным ґаздом – до него уж перешла хыжа Німчыків, ґаздівка, великє поле, а його жена чує ся гоноровом ґаздыньом. Побрали ся і ґаздуют сой окремо його сестры Мария, Наця і брат Андрей, тымчасом брат Фецьо, сестры Параска і Пайза жыют з мамом в родинным гнізді, при Василю. І Федор хоче ґаздувати, але і хоче быти незалежным од старшого брата, ото і ял ся продавати в склепі при кооперативі, в домі чытальні Качковского.

В такым фільмі можна бы было тіж вказати німецку окупацию, і обовязково – драматичный епізод, як фашысты заберают на роботу до Німеччыны найменчу з Німчыків – Пайзу. Мама кричыт до поліцаів. Сестра Параска закрыват собом молодшу сестричку: «Чом єй берете? Та она з двадцет четвертого! Она іщы мала, пустте єй! Я о два рокы старша, мя берте, а єй лыште! Я піду за Пайзу!». Сестры з плачом пращают ся. Фронт, Дукляньска операция, доокола стріляют, хыжы горят, Завадчане втікают до ліса…

Німчыкы мали серенчу – по фронті вшыткы лишыли ся жывы і здоровы, а і хыжа іх не згоріла. Здає ся, могли бы зас вертати до нормального жытя.

Ото нова сцена нашого фільму: злітуют з дерев остатні листочкы… Завадчане направляют спалены і поруйнуваны хыжы, де даст ся дашто направити. Іщы далеко чути гучаня артилерийского нарядя, а совітскы представникы уж намовляют селян выізджати до Радяньского Союзу, до дніпропетровской области. Фецьо уважні слухат. Він чул уж богато о Росиі в чытальни Качковского. Молодіж, яка ходила до чытальні, покус ся вписує іхати… Рішено: Федор вписує себе, маму, Пазю – і ідут на схід! Аж тепер чує ся незалежный, йому ся здає, же його доля – в його руках.

За вікном летит сніг, горы уж білы. Братя і сестры незадоволены рішыньом Фецка, просят го не понагляти ся. «Што до ня мате? Я вашого не хочу! Не вписал єм сой жадного маєтку в документах, не взял єм нич од вас, окрем коровы! Тримайте сой ваше богатство, лем мя лиште в спокою!». На санях троє выізджают до стациі…

…Тырвожны жнива. Літат поголоска: тото село выселили, тамто село выселили… Вден не так страшно як вночы, коли ходят банды з сусідніх польскых сел і роблят, што хотят. Вкінци приходит тот ден: Завадчанам наказуют зберати ся і выізджати на схід. Більшу част мешканців привезено в Вороблик на стацию. Тым разом потягы іх везут не барз далеко, але то такой по другій стороні границі… Василь попращал ся з братом і двома сестрами, але лишыл ся на своім. Ниґда, такой ниґда він не піде з рідного села, не лишыт рідну хыжу, не вступит ся зо свого ґрунту, хыбаль… до Америкы. Жена заєдно припоминат, же єй сестры чекают од своіх мужів запрошыня выіхати до америцкого краю, то і они бы пішли тіж за нима.

Параска, же вернула з Німец до свого села, не може го познати. Але ногы самы несут єй до рідной хыжы. Застає ту лем Василя, братову Пайзу і іх діти. Радіст стрічы переплела ся зо смутком. Снуют ся надіі на нове спокійне жытя в рідній Завадці… Перерыват іх акция «Вісла» – і нечысленных уж Завадчан выганяют на захід…

Мине час, і з того заходу родина Василя перейде іщы барже на захід… Бо лем гын буде Василь правдивым ґаздом, лем гын даст ся дачого доробити… Його отец Іван вмер в Арґентині, і він, Василь, вмре тіж за великом млаком, але в Зъєднаных Штатах Америкы. Параска скінчыт своє жытя на заході Польщы, а Мария, Анастазия, Андрий і Федор, а і іх мама – на Украіні. З родины Німчыків лишыт ся в подільскым селі коло Теребовлі лем наймолодша – Пелягія, тота, з двадцет четвертого. Пелягія, яка вшытко памятат. Яка вшыткых іх споминат. Яка за них ся молит. І яка о них оповідат нам.