Голосник

90 років од єпіскопского высвячіня Владыкы Петра Павла Ґойдіча

За дакілько днів, на праздник Благовіщенія, собі Ґрекокатолицька церьков на Словакії припомяне 90-ту річніцю єпіскопской хіротонії блаженого єпіскопа Владыкы Петра Павла Ґойдіча. Ґойдіч быв менованый за пряшівского апостольского адміністратора 26-го юнія 1926-го року (публіковано 14-го септембра) і высвяченый на єпіскопа быв в Храмі св. Клімента в Римі дня 25-го марца 1927-го року. При менованю му быв приділеный тітул тітуларного єпіскопа арпасского. Чого не став ся такой рядным пряшівскым єпіскопом, а лем адміністратором? Коли і як ся властно став рядным пряшівскым єпіскопом?

Причінов провізорного менованя Ґойдіча за адміністратора были в тім часі іщі невыяснены конкордатны односины Святого престола із Чехословацьков републіков, Ґойдічів молодый вік і реалность, же в будапештяньскій еміґрації іщі жыв передвойновый пряшівскый єпіскоп Штефан Новак, котрый вмер аж 5-го септембра 1932-го року. В зміненій політічній і персоналній сітуації секретарь Восточной конґреґації кардінал Тіссерант вже 20-го новембра хотів зачати процес менованя Монс. Ґойдіча за єпархіялного пряшівского єпіскопа. Но тота ініціатіва стрітила ся із невольов празькой влады і не досягла свого ціля. Політічны зміны слідуючіх років на даякый час оддалили рішіня того вопросу. По роспаді Чехословакії і выникнутю Словацького штату кінцьом рока 1939 ся правне поставліня єпіскопа Ґойдіча знова стало предметом політічного і церьковноправного інтересу.

Єпіскоп Ґойдіч зачав своє діяня в предвечур великой господарьской крізы і продовжовав в нім в добі великых змін повязаных із ІІ. світовов войнов. Їй предогоров быв і дефінітівный роспад Чехословакії, котрый завершыв ся в половині марца 1939-го року выникнутьом Словацького штату, залучіньом Протекторату Чехії і Моравії до Великонімецькой імперії і анексійов Карпатьской Україны гортійовскым Мадярьском.

Вже в тім періоді зачала ся формовати неґатівна позіція словацькых владных представителів односно єпіскопа Ґойдіча. Словацькы державны представителі были пересвідчены, же дакотры священици Пряшівского єпіскопства, міджі нима і брат єпіскопа Ґойдіча, орґанізованы в Руській народній раді, хотять на себе сторгнути політічне веджіня ґрекокатоликів. Значіть, в новім політічнім упорядкованю Словацького штату была Ґрекокатолицька церьков, і головно їй єрархія, спринимана як бунтуючій елемент і як гама нового народо-возродного процесу.

Надмірный націоналізм Словацького штату быв реакційов на попередні чехословацькы тенденції празькой влады, і на етнічно підфарблены напятя, котры вели ку окліщіню теріторії Словакії. Єднов із жертв тых напять мала быти Ґрекокатолицька церьков і їй єпіскоп Павел Ґойдіч. Із боку словацькой влады зато были роблены дакотры крокы, котры мали „спаціфіковати“ єпіскопа. Єпіскоп Ґойдіч, чуючі аверзію владных кругів односно свойой особы, не хотів стати ся замінков про тиск на цілу Ґрекокатолицьку церьков, і зато 22-го новембра 1939-го року адресовав Святому Отцьови свою жадость о звільніня із уряду Апостольского адміністратора Пряшівской єпархії і Мукачівской апостольской адміністратуры. Причіны свойой резіґнації Владыка Ґойдіч написав в пятьох рядках: просто пише, же ку резіґнації го веде змінена політічна сітуація і далшы особны причіны. Свойов резіґнаційов хоче уможнити, жебы ся на чоло єпіскопства дістала міцніша особность, маюча повну довіру влады.

Папскый нунцій Орсеніґо коментовав Ґойдічову резіґнацію слідуючо: „…брав єм за пристойне наперед чутливо ся од нього дізнати, ці досправдовы причіны не суть такы, котрых бы ся дало збыти, без того, жебы были русиньскы єпіскопства позбавлены так честованого єпіскопа. Нажаль, не хотів, або не знав дати конкретнішы причіны, ани точніше выразити реалности, котры бы поясньовали його вырішіня. Цілково ся мі видить, же іде о момент духовной депресії запричіненой певнов політічнов недовіров, котров Словаци загорнюють Русинів, і котра у дакотрых фанатічных словацькых націоналістів…, наберать формы, котры суть лем мало злучітельны з тов солідарностьов, котру собі мають проявляти сынове Католицькой церькви, без огляду на їх обряд або на розділны політічны погляды. … Як ся здасть, рисує ся … неприятельство міджі Русинами і Словаками. Не было бы справедливе цалком оправдати Русинів, кідьже холем їх духовенство бы могло быти веце аполітічне, но головно не є можливе оправдати їх противників, політічны хтівости суть нажаль все непрямо пропорціоналны великости народів, і на малій Словакії бізовно же мають немалый вплив, наперед односно Чехів, і теперь односно Русинів. Влады зясь знають барз здібно роздути тот огень.“

Вже 23-го децемра 1939-го рока была ціла справа передложена особно Святому Отцьови Пійови ХІІ. Папа повірив Конґреґацію написати Монс. Ґойдічови в його мені утішуюче і повзбуджуюче писмо і выразити му волю Святого Отця, жебы зістав на своїм місці. Вопрос приятя, або неприятя Ґойдічовой резіґнація здобыв і політічне підфарбліня. Міністер Тука быв зачатком рока 1940 пересвідченый, же має сітуацію єпіскопа Ґойдіча цалком під контрольов, же досягне його резіґнацію, і зато дав докінця на раді міністрів схвалити і вышку його будучой пензії, котру бы влада выплачала. Як свідчіть внутрішня нота Восточной конґреґації, 27-го фебруара 1940-го року ся Монс. Капала, церьковный радник словацького представництва при Святім престолі, інформовав на Восточній конґреґації, ці може потвердити, же была конечно прията демісія Монс. Ґойдіча.

Монс. Капала припоминав, же єпіскоп Ґойдіч, „хоць є особно святым чоловіком … предці лем не є облюбленым у словацькой влады.“

29-го фебруара 1940-го року Монс. Капала знова пришов на Восточну конґреґацію і в пріватній і довірній формі хотів прочітати писмо словацького Міністерства загранічных діл, котре ся дізнало, же Ґойдічова демісія не была прията і жадало словацьке представництво при Святім престолі, жебы інтервеновало на благо приятя той резіґнації.

Міджітым ся справа Ґойдічово підвышіня на єпархіялного єпіскопа дістала до далшой фазы. Берліньскый нунцій Цесаре Орсеніґо 8-го марца 1940-го року інформовав Восточну конґреґацію о своїй стрічі із міністром Чернаком, заступаючім Словакію в Берліні. Чернак презентовав неґатівну позіцію словацькой влады ку Ґойдічовому менованю і страхы, же Ґойдіч буде преферовати Русинів перед Словаками. Нунцій пише:

„Намагав єм ся выкрыти тото вдаріня тым, же єм наперед підкреслив, же добродительства Йойо Ексцеленції Монс. Ґойдіча суть такы, же го підвышують над будьяке преферованя і выдрізняня, і потім єм пропоновав, же бы міг быти пожаданый, най бы мав двох окремых ґенералных вікарів, єдного про Словаків і другого про Українців.“ (sic!)

Міністер Чернак тоту пропозіцію акцептовав і завзяв ся єй протлумачіти словацькій владі. 7-го марца 1940-го року пак реферовав Орсеґінови згоду словацькой влады із тым рішіньом.

11-го мая 1940-го року Святый Отець схвалив пропозіцію Восточной конґреґації меновати єпіскопа Ґойдіча єпархіялным єпіскопом. То ся наконець і стало 17-го юла 1940-го року. Як історічный парадокс можеме лем спомянути, же то быв день Ґойдічовых народенин, котрый ся о 20 років став і дньом його смерти, і днесь є дньом його літурґічной спомины.

Автор: Владыка архієпіскоп Кіріл (Василь), секретарь Конґреґації про восточны церькви в Римі.

Статя была написана як проґрам про словацьке высыланя Радіа Ватікан. По особній згоді автора статі публіковати єй в русиньскім языку, протлумачів Петро Медвідь.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Avatar

Коментарі