В минувшім місяці пропомянули сьме собі 115 років од народжіня Павла Цібере. Тота русиньска політічна особность, нажаль, доднесь не є доста пробадана, хоць в єднім часі належав меджі чехословацьку політічну еліту в Лондоні.
Цібере і його жывот є доста інтересный із веце причін. В крітічных роках по Мніховскій зраді він не приклонив ся ани ку промадярьскій політіці, ани ку проукраїньскій політіці, а зістав Русином – чехословацькы орьєтнованым чоловіком. Уж ту є різніця меджі такыма як Бровдій, Фенцик на єднім боці, ці Волошин і Ревай на боці другім.
По розпаді Чехословакії він не глядать спасіня у руськых „братів“, а одходить до Франції, де співпрацує із Чехословацькым народным комитетом. Там докінця мобілізує у Франції жыючіх Русинів до Чехословацькой дівізії. То так само важне діло. Цібере є ясно прочехословацькый політік, котрый видить надію на Западі.
По окупації Франції одходить до Лондона, де го презідент Едвард Бенеш призначів членом екзіловой влады, якый мав старати ся о діла односно Підкарпатьской Руси. Тым Цібере став досправдовов політічнов елітов войновых часів.
І вдяка тій позіції Павла Цібере подарило ся у Москві выбавити, же Русины, котры за нелеґалне перекрочіня граніць скінчіли в лаґрах, были пропущены, і могли створити 1-ый Чехословацькый армадный корпус ґенерала Людвіка Свободы. Каждый знать о заслугах Чеха – Геліодора Пікы, в тім ділі, но малохто знать о тім, же Цібере мав на тім єднаку заслугу як його чеськый колеґа.
По войні быв „лем“ три рокы в московскім арешті, а пак далшы рокы в ҐУЛАҐ-у як „брітаньскый шпіон“.
Розділ меджі тыма двома є лем в єднім. Цібере мав веце „щастя“. По войні быв „лем“ три рокы в московскім арешті, а пак далшы рокы в ҐУЛАҐ-у як „брітаньскый шпіон“. Піка як „брітаньскый шпіон“ быв одсудженый на смертну кару, і комуністічны власти го обісили.
Покля о Геліодорови Пікови днесь можете найти купу документів, статей, о Павлови Цібере того найдете барз мало. То, же на русиньского політіка орґанізовано під тактовков комуністів забыла ціла бывша Чехословакія – не є ся што чудовати. Менше зрозумілым є, же і по веце як 35-ох роках од зміны режіму як Прага так і Братіслава далше підтримують тоту амнезію.
Але то, же Павел Цібере є марґіналнов позначков і про Русинів, то уж ся не дасть зрозуміти нияк.
СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові при нагоді півокруглой річніці зробив подію, котров собі хотіла тота інштітуція припомянути вызначного русиньского політіка з незаслужено смутным, траґічным жывотным кінцьом. І вдяка, же холем так.
Але правдов є, же біоґрафія, головно тота політічна, Павла Цібере є абсолутно непробадана. Існують притім архівны матеріалы, писма Павла Цібере адресованы міністрам чехословацькой екзіловой влады, записы із засідань екзіловой влады в Лондоні, і далшы цінны матеріалы, ку котрым мож дістати ся наприклад в Празі.
Чом є то важне? Із двох причін. Тов першов є глубше пробадати жывот і політічну роботу Павла Цібере, і не повторяти довкола пару фактів, котры мож найти при першім гляданю на інтернеті. Так вызначный політік бы мав быти нашов гордостьов, мали бы сьме його роботу пропаґовати, а не на ню забывати вєдно із Чехами а Словаками.
Друга причіна є не менше важна. Якраз архівны матеріалы, писма, записы із засідань влады, нам можуть дакус веце розкрыти, як „без вины“ быв Бенеш і екзілова влада при ганебній анексії Підкарпатьской Руси, практічно уж восени 1944-го року. Може нас то дакус і розчаровати.
Непробадана історія Павла Цібере, то не є лем непробадана історія єдной особы. А пробадати матеріалы односно Павла Цібере значіть пробадати фалат нашой історії. Глядають ся історіци.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Národní archív Praha.