Тяжко жыти на чужыні ;)

Oбіцяла єм, же напишу о Ватрі, на котрій была-м. Давнійше треба бы одраз было прецизувати – але на котрій? В горах? На чужыні? Ци де? Давно то были часы, як писал Кузяк. Кєд о мене іде, то могла єм быти лем на Лемківскій Ватрі на Чужыні в Михалові, котру орґанізує Стоваришыня Лемків.

Зараз, зараз – уж чую, як з улиці Ягайлы в Ґорлицях покрикуют, же циґаню, же прецін на Ватрі в Ждыни єм была. Але, по перше – Ватра в Ждыни уж давно стратила приметы лемківской, хоц назвом іщы прібуют очы мыдлити. А по другє – была єм гын з інчой причыны. Пішла-м, залатвила-м, вышла-м. Ціліст забрала мі менше як дві годины і – немало ня коштувала (і не бесідую гев о грошах за білет вступу). Хоц могло выглядати, як бы-м мала оцелийовы нервы, то вертала єм розтрясена і порушена. Але з чыстом совістю.

Лишме уж тото. Ходме до Михалова. Зачудувала єм ся того рока. Заскочыло ня, же ся мі подабало… Роками, коли думала-м собі, же треба іти на захід, одраз ся мі не хтіло. Того труду рыхтуваня, долгой дорогы на конец Польщы, плескатых краєвидів, смутной, занедбаной (але при тым пребаз цікавой) німецкой архітектуры, того пороху всядиль, почутя маразму. Тепер было інакше. Мала-м вражыня, же Михалів ня того рока манит.

Зачало ся на долгы тыжні перед. Початково кус несміло, інцидентальні, але видно было, же буде мало продолжыня і буде спійне. Пак ся розвинуло і бавило та анґажувало не лем мене. Десяткы, соткы, аж і тисячы інтеракций на материялы зрыхтуваны до выпромуваня Ватры в социяльных медиях (ріжного рода посты, ролькы, фільмикы, реляциі, анкєты, а характером при тым ностальґічны, історичны, забавны, інформацийны, словом – вшелеякы). Чути было свіжіст, легкіст і молодый дух. Вышло барз успішні. Не буду знала вымінити з мена і назвиска цілу екіпу од маркетінґу, але най буде добрі зазначене, што середня віку єй членів не была певно векша як 25 років. Ґрупі шефувала Наталия Пеляк, уж добрі знана в нашым середовиску специялистка од піару і промоциі.

Сама подія ся скінчыла, але профіль Ватры жыє дале і активізує – выраблят ґрунт на будучый рік.

Пятниця веде ся все неспішні. Спекота на ватряным поли переламувана была водяном завісом, о котру задбали орґанізаторы. Факт, не ма щестя до погоды Михалів підчас ватры. Як не пекельна горячка, то злива по кісткы, або єдно і другє. Мож винувати атмосферичны условія, што в пятницю было камеральні, а мож ся задумати, ци просто того не заакцептувати і даяк інакше опрацувати формулу цілой подіі? Досправды можут жалувати тоты, котрых одстрашыли температура, дощ ци не знам што, і не пришли в пятницю.

Проґрам был передуманый і барз цікавый. Рівнолегло діяло ся веце річы. В Шатрі Бесід дискутували о сучасным голосі молодого поколіня – з Дарийом Кузяк і Оксаном Терефенко-Горощак бесідувал Алекс Мадзелян, книжку о Талергофі промувал Даміян Новак, а «сповідал» го Севериян Косовскій, Ваньо Рубич модерувал бесіду з Юрийом Стариньскым, котрый оповідал о выселінях з перспективы безпосередніх жертв – авторів споминовых листів печатаных ориґінальні в ґазеті «Карпатска Русь».

В тым самым же часі проходили варштаты варіня з Анном Кайфаш, а о пчолах оповідал молодый пасічник Андрий Прибыло. На головній сцені запрезентувал ся шор ансамблів: Кычера, Ластівочка, Зоря, Гудаци, Ре-Карпаты, а Вербунк і Бурян, з причыны дощу, з головной сцены перенесли ся під Шатро Бесід і акустичні заграли для найтвердшой публикы. Цілу конферансиєрку – з легкістю, харизмом і професийонализмом – вела Анна Ревак.

Того дня тіж, згідні з традицийом (хоц были пробы перенесіня той части на суботу) одбыло ся розпаліня ватры, офіцийный початок і вручыня нагороды Никыфора, котром тым разом угонорувано Стефанію Трохановску – выдатну поетесу і незломну жену, котра на своіх барках несла орґанізацийне ярмо Лемковины, в імя якого то ансамблю посвятила родинне, творче і індивідуальне жытя. Велика жертвенніст і впертіст, о котрій мало хто уж памятат. Мриє ся мі послухати o тамтых часах і тамтых діянях з єй, жіночой, перспективы.

Милом несподіванком была грамота для нас – Бурсы і ЛЕМ.фм, з нагоды ювілею 35-літя реактивациі і 15-літя основаня радия. Дотепер не знам, хто о тым подумал, але цінным є, же достережено наш труд ним сме ся розвязали або заперестали діяти. Дотепер чую гіркій смак нагороды Никыфора, посмертно признаной бл. п. Богданови Ґамбальови, котру єм одберала. Тогорічну ювілейну грамоту тіж завезли сме на його гріб. Щестьом, перед нами хтоси был, світило ся. В попередніх роках ріжні з тым бывало. Все коли ідеме на захід, зазераме до нашого приятеля. Жалуєме, же не спочыват в Чарній.

Но до слез бы го бавила єднак кошелька, котра розышла ся на ватряным крамі ЛЕМ.фм як перша. І то была чергова річ, котра вказала ся остолпіньом. Были сме переконаны, же за сесу кошельку ся на нас образят, так як обрушыл ся неєден за радийовый джінґєль «Лемкы вышли зо стайні». А ту прошу – кошелька з написом Тяжко жыти на чужыні 😉 (так, так – з тым прижмуріньом ока на кінци) розышла ся в цілым накладі першого дня!

Західнякы выказали ся дистансом до себе і почутьом гумору. По тількох роках освоіли місце выгнаня. Ци можна мати за тото до них претенсию? Робити ім выгваркы, же не вернули? Робити ґрадацию на ліпшых і гіршых? Не видит ся мі, жебы хто-небуд, знаючы нашу історию, мал моральне право тото оціняти. І в тым же контексті мерзкы сут слова одозвы делеґатів на ХІІ Зъізд Обєднаня Лемків «Jesteśmy wdzięczni Przodkom za nasze miejsce na Ziemi – Łemkowszczyznę. Nie zamieniliśmy go na wygnańcze Ziemie Zachodnie».

Ци гын, на чужыні, не мож будувати свойой достоменности? Ци памят о выселіню мусит значыти неперестанне почуя тымчасовости? Ци вкінци – третє, четверте і дальшы поколіня не мают права прібувати ся закоренити?

Чым долше была єм в Михалові, тым менше тоты звіданя здавали ся реторичны.

Признаю, не без заскочыня, перед собом самом – в Михалові може ся подабати. Kаменисты пути, хыжы розшмарены серед ліса. Тиша, спокій, зелін. Коли деси медже шестом а семом в суботу рано прохаджала-м ся бічном доріжком, сонце несміло перебияло ся през гущавину дерев, якісый птах (бажант? dахто буде знал?) проятливі дер ся на цілый ліс, потік мило черчал, медже листьом лыскали церковны бані. Не могла-м увірити, же єм на «проклятым заході».

Помалы будило ся і ватряне поле – тремтіли кольоровы басанункы, розкладали ся черговы стоіска, на кіпках соломы хтоси уж фрыштикувал. Сесу аркадию не захвіяла ани полудньова буря. Вшытко пішло згідні з проґрамом, під чутливым оком режысеркы тогорічной Ватры – Оксаны Терефено-Горощак. На сцені вказали ся дітинячы ансамблі (окрем того для Лемчат были зрыхтуваны окремы атракциі), заграла Капеля Само Полудне, премєрово група Грайте!, а шол зробил Водограй, якій запросил до спільного выступу плеяду артистів нашой сцены з нагоды праздуваня 50-літя діяльности. Были спортовы конкурсы, битя рекорду гуляня потрясаной і Хмаропозераня – хто знат, може з той симпатичной акциі eкспресовых рандок як раз выникне дакє весіля?

В Шатрі Бесід было голосно і прилюдно од скорого пополудня – до писаня матуры з лемківского языка заохoчали тоты, котры тоту матуру писали: Тома Болех, Севериян Косовскій, Анна Шмайда-Нємаш, Данько Возняк, модерувал Андрий Пецух, пак о новых текстах, тлумачынях і вчыню лемківского языка онляйн бесідувала з Оксаном Грабан-Ліхтаньском модераторка Ольга Стариньска.

Промоция «Контекстуального словника лемківского языка» прошла в тым же блоку. Оповідали о ним: др Марта Ватраль, др габ. інж. Павел Малецкій, Севериян Косовскій, авторка того тексту, і – з доскоку, з причыны обовязку присутности на сцені – наша вчена, під редакцийом котрой вказала ся сеса публикация – др габ. Олена Дуць-Файфер. Професорка мусіла ся кус наґімнастикувати, жебы быти єдночасно при сцені при торжественным одчытаню листу од Міністры Культуры і Нацийональной Спадковины Марты Цєнковской з інформацийом о вписі на Державный Список Нематерияльной Культуры лемківского языка як носителя традициі, памяти і достоменности Лемків.

О дотеперішнім досвідчыню і новым пізріню як о діалоґу поколінь в Стоваришыню Лемків оповідали його члены: Андрий Копча, Олена Дуць-Файфер, Євген Габура, Богдан Копча і Севериян Косовскій. Бесіду модерувал Адам Горощак.

Шыро і з жычливістю желам Стоваришыню, жебы дозріло і з вырозумліньом приняли активніст гурмы молодых, котры заанґажували ся в орґанізацию тогорічной Ватры – будте для них опертьом, порадом, дайте своє know-how, бо мате велику практику і знаня. Не мусите ся уж перемучати – мате новых, котры хотят робити. Не змарнуйте того.

А тым молодым повім, жебы при своім заразливым і сердечным ентузиязмі не стратили покоры і ретельности. Жебы мали одвагу і потребу корыстати з авторитету тых, котры зубы зіли в борбі о наше.

Не вернула-м в горы з якісым обявліньом ци захопліньом Чужыном. То не так. Тото слово описує історичну правду – выгнаня, насильне одорваня од дому, світ, до котрого нашы не ішли добровільні. Але ци по вісемдесятьох роках має быти кайданами, котры будеме закладати на рукы дітям і внукам?

Не маме права бесідувати дакому, де має ся чути дома. Ани міряти лемківскости кілометрами од Ждыни, Білцаревы ци Бортного. Не маме права одберати достоменности тым, котры вродили ся в Ліґници, Любіні, Михалові ци Вроцлаві, а котры дале хотят бесідувати по лемківскы, писати, бавити ся, сварити і розпаляти своі ватры.

Може як раз о тото іде в тым нашым вічным ношыню огня. Не о тото, жебы го за всяку ціну тримати в тым самым місци і в тій самій формі. Лем жебы го не загасити.