Александер Павлович – наш Будитель

Алексaндeр Павлoвич вродил ся 19. вересня 1819 рока в селі Шариске Чарне під Бардейовом. Його отец был геркокатолицкым попом в Чарным, зас мама Анна Ґладышовска родом была з Галичыны. Коли Александер мал 4 рокы стратил вітця, зас на девят років вмерла і його матір. Выхованьом будучого священника найперше заняла ся його сестра, пак уйко – Андрий Ґладышовскій, а на конец брат Іван, котрий был священником в Беньковій Вишни, Комарні і во Львові. Дале по основній школі пришол Александер на Пряшівску Русь до Комльошы (Хмельовой) де інчий його брат был священником. Вчыл ся в школах Бардейова, Мишкольца і Яґру (Egeru). Теольоґічны студия скінчыл в Тырнаві. Высвячений был в 1848 року. Од 1850 рока был архівістом єпископской канцеляриі в Пряшові. Спілпрацувал з Александром Духновичом. Найвекшы своі творы написал, коли был парохом, през 13 років в Біловежы при Бардейові і аж до смерти през 36 років во Вышным Свиднику.

Як писал біоґраф отця Александра Павловича: коли был в Галичыні, нич ся по русиньскы не навчыл, лем всяди польскій язык панувал. Коли мешкал при кафедрі св. Юра, то в тым часі лем по польскы ґадало ся всяди. І проповіди в церквах по польскы ся тримало. В школах вчыли лем по німецкы або по польскы. В середніх школах преподавательным языком был латиньскій. Словацкого навчыл ся в Бардейові і Тырнаві, а по мадярскы зачал мондокати в Мишкольци і Яґру. В сороковых роках (19. столітя), як всяди, зачали ся чуствовати по народовому. Отец Александер зачал і мысліти і писати кірилицьом, то єст рускыма буквами. В тых роках зачал публикувати в русиньскых часописах. В Пряшові зачал писати до выдаваного в Відни “Вѣстника”. В році 1851 понукнули (пропонували) му функцию професора на кафедрі росийского языка і літературы в кошыцкій ґімназиі, но він выбрал функцию священника в Біловежы, при Бардейові, де не было ани школы, ани учытеля. Павлович сам зачал вчыти русиньскы діти азбукы і катехізму, рахунків і рысунків на своій плебаніі. В тым часі розвинул літеретурну творчіст. Публикувал в “Слові” і “Галицкій Зорі”, а дале в ужгородскых місяцьословах і ґазетах “Листокъ”, “Наука і Недѣля”. [1]

В вересни 1900 рока захворіл. Міцно ослаблений 29. вересня написал свій послідній верш Прощаніе.

Упокоіл ся вечером 25. грудня 1900 рока. Його гріб находит ся під муром, на східнім краю Свидницкой церкви напротив престола.

Таблиця в церкви св. Парскевы во Свиднику

Был великым русинскым поетом, публицистом, писменником, фольклористом і політычным діячом. Писал в векшыні по русиньскы, языком зближеным до сучасного лемківского кодифікуваного языка. Был єдным з Будителів Русинів.

Вышній Свидник, 16/29 сентябръ 1900 г.

ПРОЩАНІЕ

Ближится кончина житя,

Я одийду съ того свѣта.

Духъ отлетитъ до вѣчности,

Гробъ закрые тѣло, кости.

Остай съ Богомъ Маковица!

Не увижу твои лица,

Перестану тя обіймати,

Тебѣ пѣсеньки співати.

Я тя любилъ, ты то знала,

Мнѣ насущный хлѣбъ давала,

Кормила и пріодѣла,

Сына учтила, любила.

Разлучаюся съ тобою

Тебѣ пѣснь послѣдну пою:

Прійми благодареніе!

Желай души спасеніе!

Будь здравъ милый роде русскій!

Отнесь тѣло во гробъ узкій,

Дабы тамъ сном смерти спало,

Суднаго дня ожидало.

Прощайте вы братя стары –

Молоды сложте ни мары

Тѣло панъ-отца старого

Несте до гробу темного.

Вы дѣточкы любы, милы,

Отпровадьте до могилы, –

Помольтеся за вашого

Небощика духовного.

А. И. ПАВЛОВИЧ

81 годовъ старецъ

гріб о. Александра Павловича во Свиднику – Будителя Русинів.

[1] Іван А. Поливка, Вѣнецъ – стихотвореній о. Александра Ив. Павловича, Ужгород 1920.