Чужа базиканина в Дальовій

Допись изъ Далѣева.

Любезныи читатели «Лемка»! Хочу вамъ дашто донести, але бо по паньски не знаю, а по лемкôвски не вôльно. Вы може и знаєте, же писати въ лемкôвскôмъ нарічію або держати якій русскій образъ, у насъ уважаеся за тяжкое проступленіе, бо ведля понятія галицкихъ властей Лемки бесѣдуютъ по московски.

Мы и сами о тôмъ не знали, ажь несподѣвано «просвітительный» власти изволили насъ о тôмъ повідомити въ слідующій спосôбъ. Наша громада мала счастье одержати такого учителя, якій повиненъ бы быти въ каждой русской громаді, котрый не жалілъ труда для народной справы, котрый и хвильку не сиділъ съ заложеными руками. Въ его домі первое місто занималъ образъ прот. Йвана Наумовича. Нагло якбы зъ неба впалъ инспекторъ и нетерпеливо глядае нємовъ діры до неба. Знаходитъ въ шкôльныхъ задачахъ лемковскіи выразы, якъ «чотырдесять», «што», «барзъ», «кады», «лемъ» и т. д. На то сталъ онъ нашого учителя г-на М. А. Кметка упрекати, же въ школі не вольно уживати такихъ московскихъ выразовъ. Наколи г. Кметко толковалъ ему, же тутъ не можна якъ будь впровадити чужу базіканину, бо никто не розуміє, же самъ онъ мусілъ присвоити собі лвмковскіи говоръ, а онъ кажѳ: «е . . . to coś, nie …tego, to je po moskiewsku».

И отъ видите братья, якихъ мы маемъ просвітителей, же заледви научилися изъ пôдручника колька слôвъ по — русски, а тамъ женка украинка вбазѣкае ему кôлька дурныхъ словъ и вже такій сурдутовецъ береся оцѣнювати русскую литературу, на котрôй онъ самъ тôлько розумѣеся, якъ волкъ на звѣздахъ. — По отъѣздѣ того панка появилася статья въ «Pidgórskim Dzwin-ї» и «Русланї», што въ Далѣевой учитель народнои школы учитъ по «москевску». Коли инспекторъ Грухнальскій залѣзъ до комнаты г-на Кметка и видѣлъ передъ собою образъ цок. Ив. Наумовича, роззявилъ ротъ, где тутъ взялся той, котрого Польща давно въ могилу загнала и зде-нервованый ажь дрожалъ на цѣлôмъ тѣлѣ, здоймалъ окуляры и закладалъ, повторяючи слова : «Такъ? ? ? то Наумовичъ»? ? ? И хотяй якъ гордо зрѣлъ галицкій шляхтичъ въ сторону пок. о. Наумовича, но тотъ не устрашился ero, а блисталъ въ полномъ величіи своемъ и немовъ сказалъ до него: «прочъ отъ мене, я есть просвѣтитель народа, а не ты, я положилъ душу мою за народъ, за правду, за просвѣту, за его свободу. Той благородный и смѣлый поглядъ покойного праведника певно пригадалъ ему, же могутъ вернутися тій часы, коли вся Польща валилася лбомъ до нôгъ русской власти. Нынѣ добившися пôдъ Австрією власти, розбрыкалась она и готова знищити каждого русского человѣка. За то, же г-нъ Кметко русскій, укарано его, бо перенесено на Мазуры гетъ за Ясло, абы онъ Боже борони не просвѣтилъ русскихъ дѣтей. Теперь наша школа стоитъ пусто, однакъ мы жители изъ Далѣевой заявляемъ публично въ той газетѣ, абы ц. к. Шкôльна Рада изволила намъ сейчасъ вернути нашого любезного учителя, або выслати намъ другого русского, бо мы также платимъ податокъ на учителя и на всякіи потребы краю, тожъ маемъ полное право жадати, што намъ належится.

 Ученик и прочіи.

Лемко – ґазета для народа – ч. 40 за 1912 рік.