Діпломат

Петер Худік ся ку кінцю октобра зрік свого мандату депутата в Народній раді Словацькой републікы. Причінов є, же одходить до діпломації, конкретно на словацькый конзулат до Ужгороду. Союз „Русинів-Українців“ Словацькой републікы мусить мати радость.

Худік быв у реалній політіці од року 1997, хоць партійны функції мав вже дакус скоріше. Окрім того, же даякый час сидів як депутат і у словацькім парламенті, але все лем як німый автомат голосуючій так, як партія наказала, до політічной історії ся записав головно як єден із надовше діючіх жупанів.  За професійов лікарь быв до функції председы Пряшівского самосправного краю зволеный у 2001-ім році, і вытримав у тій функції аж до року 2017. 16 років вів край без перервы, все знав выграти выборы, хоць реално за його ґаздованя край жаден вызначный проґрес не зазначів, скоріше наопак. Выборы знав выграти, і кедь были підозріня з купованя ромскых голосів, і кедь ся писало о різных бізнісах, наприклад з фотоволтаріков, на чім собі жупан мав цалком файні заробити.

Без огляду на тото вшытко, і много далшого, што бы мож было пораховати Худікови за час його жупаньской карьєры в Пряшові, омного інтереснішым є його одношіня ку Русинам, кедьже вів край, в котрім жыє найвекша часть Русинів на Словакії.

Худік мав все добры контакты з україньскым конзулатом, покля іщі існовав у Пряшові. Тоты його добры контакты ся в дакотрых рішінях Пряшівского самосправного краю і вказали.

Кедь выникли самосправны краї, перешли під них і културны інштітуції. Зряджовательом Театру Александра Духновіча тым став Пряшівскый самосправный край. Быв то період Петра Худіка, коли пришло ку двом вызначным змінам.

По перше, край, як зряджователь, театру, котрый од 1990-го року має названя по русиньскім будительові і грав лем по русиньскы, нарядив, жебы кажду театралну сезону робила ся і єдна премєра по україньскы, бо інштітуція має задачу старати ся і о културу Українців на Словакії. Несмыселны премєры, котры ся одограють трираз, суть дурачінов, на котрій ся лем нароблять інсценаторы, акторы, але хосен з того жаден. Но слово зряджователя, є слово зряджователя. Быв то натиск на театер, за котрым стояла українська лоббі, якій радо Худік зробив слугу, што то выбавить.

По друге, быв то період Петра Худіка, коли край зохабив, же ґрупа „неспокійных“ одділила Піддукляньскый умелецькый людовый субор од Театру Александра Духновіча. Довтогды оперетна і балетна часть, котра ку театру належала од їй выникнутя, стала окремым субєктом. Мож повісти, же за Худіковой еры розбили театер, пак іщі і попродали дакотры маєткы, котры належали уж окремому ансамблю, і тот скінчів у арендованых просторах словацького Театру Йонаша Заборьского в Пряшові, де днесь, окрім того, же робить свої проґрамы, котры бы мали быти заміряны на Русинів, робить і балет а оперету про словацькы музикалы театру, в котрого будові ансамбель є. Тото, што мав ансамбель робити про русиньскый театер, робить про словацькый.

Але то не є вшытко. Можеме спомянути і іншы факты. Дакілько раз были русиньскы орґанізації просити жупана, ці бы в Пряшові не было мож зробити даякы просторы, котры бы служыли на канцеларні про тоты орґанізації, припадно як културный центер. Край ниґда нич не міг про Русинів найти. І пак нараз пришла інформація, же тот самый край, котрый про Русинів ниґда не мав у Пряшові ани канцеларню, дає цілу лукратівну будову в шыршім центрі міста до ґаздованя Союзу „Русинів-Українців“ Словацькой републікы, жебы там зробити україньскый центер. Навеце, будову дістав союз за сімболічне евро до аренды на двадцять років.

Припадно можеме припомянути, же на писмо од Містной орґанізації Русиньской оброды на Словеньску в Пряшові, в котрім было жадане, жебы на україньскій ґімназії, котра існує в Пряшові а зряджовательом є так само край, навчав ся і русиньскый язык, ани Худік ниґда не одповів, хоць подля леґіслатівы то мав зробити до 30-ох днів. Русины притім не жадали зрушыти україньску ґімназію, лем позволити і навчаня русиньского языка, бо тота ґімназія выникла як русиньска в меджівнойновім періоді і заслужыли ся о ню такы люди як єпіскоп Ґойдіч. З боку Худіка ішло о іґнорацію до неба кличучу.

Мож бы было з кешені вытігати єден припад за другым, жебы вказати, як жупанови лежала на сердці доля єдной із народностных меншын, котра жыє в тім краї, котрый він рядив. Днесь є Петер Худік офіціално діпломат. Но неофіціално діпломацію робив вже давно. Нажаль, лем на благо україньскых інтересів – внутрішніх, а і тых вонкашніх.

Його менованя на конзулат в Ужгороді мусило зробити нашым українізаторам велику радость. Мають там „свого“ чоловіка.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії Pixabay.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА