До Гутиска – по різбу, по співанку, по традициі… – 70 процент – субота, 20.00 год.

Анна Стецяк, яку видно на знимці, оповідат, же добрі памятат рідну Балутянку. Памятат, як там дома мама єй різбила, а купці приходили за маминыма творами… А коли переселили іх до Гутиска, до Тернопільской области, мама ниґда уж нич не вырізбила. Може і не мала інспірациі, хоц природа ту так подібна до лемківской… Зато інчы майстры з Балутянкы і Вількы, якы заселили Гутиско, а было іх не мало і не дуже ― ціле село! ― одраз яли ся давного ремесла. Кєд бы не оно, як бы дали сой раду в новых, нелегкых условях? Ах, то были часы! Яка то пришла мода на лемківску різбу! Не было мешканя, де не было бы орла, хыжочкы ци інчого «лемківского сувеніру»!

Мода пришла і проминула… А як днес жыє провінцийне Гутиско, маленькє село великых лемківскых різбярів? Тото дознаме ся з днешньой бесіды. Зазриме до музею лемківской культуры і до сельского клюбу, ачий назбераме кус голузя до собіткы… Бо скоро уж Яна, а в Гутисках ниґда не забывали о давных звыках…