До недожытых 90-ых народенин Івана Бандуріча

Кедь маєме бісідовати о найвызначнішых особностях русиньского руху на Словакії по 1989-ім році, пак не мож выхабити імя Івана Бандуріча. Не быв то чоловік, котрый бы мав якусь потребу пропаґовати самого себе, но за нього бісідовала робота, котра была прирахована на його конто.

Чоловік, котрый аж до послідніх хвіль знав быти важный, запаленый про свої ідеї, знав на другім боці все пофіґльовати, а і „ідеолоґічны звады“ на засіданях русиньскых орґанізацій знав наконець обернути і на гумор, а не розышовся в планім. О пару днів собі припомянеме недожыту округлу рочніцю того русиньского але і културного діятеля – Др. Івана Бандуріча.

Родак із села Стриговець

Народив ся Іван Бандуріч 7-го юна 1934-го року в селі Стриговець, в окресі Снина. То маленьке село у Вігорлатьскых верьхах, но єдночасно то прекрасный край. По основній школі, котру выходив у роднім селі, пішов штудовати на Руську ґімназію в Гуменнім, з котрой вышла ціла плеяда русиньской інтеліґенції втогдышньой Чехословакії.

Свої штудії продовжовав на Освітній школі в Братіславі, а пак і на Высокій школі політічній, што в тім часі было штось як днешня політолоґія. Уж там выбрав собі напрям, котрому пак зістав вірный цілый професный жывот. Заміряв ся на область културы і културной політікы.

Свою діпломову, а пак і ріґорозну роботу Іван Бандуріч робив на тему функції културной дідовизны і старостливости о памяткы в окресі Бардейов. Якраз тото місто, з довгов і славнов історійов, прекраснов історічнов архітектуров, котрому выгрожовав єден із найзнамішых русиньскых збойників – Федор Головатый, про Івана Бандуріча стало другым домовом, в котрім жыв і діяв аж до свойой смерти.

Професіонална путь

У 1959-ім році наступив на Одбор школства і културы втогдышнього Окресного народного выбору в Бардейові як іншпектор про културу. Під його старостливостьов были народны памяткы, котры суть великым богаством нелем міста, але цілого окресу, но і музеї, кіна, котры належали під містны народны выборы.

Якраз памяткы стали великов доменов Івана Бандуріча. Быв основательом Окресной памятковой справы в Бардейові, і в роках 1971 аж 1992 тоту інштітуцію і рядив. Хоць пізніше быв на пензії, ниґда не перестав інтересовати ся темов памяток, знав тоту тему конзултовати, написати фундованы статі, арґументації ку ділам, котры ся рішыли.

Не мож выраховати вшыткы його професійны актівности і успіхы в тій области, але за вшыткы треба спомянути холем єдно. Якраз Іван Бандуріч стояв за успішнов обновов Бардейовской містьской памятковой резервації, котру у 1986-ім році збачіла і фундація ICOMOS. Фундація діє при Орґанізації зъєдиненых народів про науку, освіту і културу – UNESCO. І так было у 1986-ім році вырішено, же місту Бардейов была уділена Золота медайла за охрану своїх історічных памяток. Было то перше місто у втогдышній Чехословакії, котре таку медайлу здобыло.

Тота нагорода мала і далшы позітівны дослідкы про Бардейов. О штирнадцять років пізніше в австральскім місті Кернс Комітет Світовой дідовизны UNESCO вырішыв записати Містьску памяткову резервацію в Бардейові до Списку світовой дідовизны UNESCO.

Бардейов і Словакія можуть быти вдячны і роботі Івана Бандуріча, бо то якраз його намагы помогли ку тому, жебы штось таке стало реалностьов. А його запалена професіонална робота не зістала без того, жебы єй нагородити. Спомянеме лем найвызначнішы оцініня, котрых ся му дістало: Заслуженый робітник културы, медайла Прикладный робітник културы (уділена два раз), памятна медайла Словацького народного музея і Матиці словацькой за розвиток културы, Премія пріматора міста За заслугы о розвиток міста Бардейов і другы.

Русиньскый актівіста

Іван Бандуріч ниґда не забыв, одкыль походить, і якого є роду. Лоґічно, як єден із русиньскых інтелектуалів, котры пережывали за свій народ, быв пак єдным з тых, котры стояли по 1989-ім році при початках русиньского возродного процесу, наперед в Чехословакії, пізніше, по розділіню републікы, на Словакії.

Од самого початку стояв при основаню русиньского руху – Русиньской оброды, а пак як єден із першых актівістів быв основательом Реґіоналного клубу Русиньской оброды в Бардейові, якого быв председом довгый час. В рамках Русиньской оброды на Словеньску быв довгорочным членом Коордіначного выбору, а Русинів єден час представляв і в словацькых штатных орґанах як член втогдышньой Рады влады Словацькой републікы про народностны меншыны і етнічны ґрупы.

На тых функціях не быв лем пасівным путником, котрый ся віз на тій функції. Быв актівным, запаленым хранительом прав Русинів, бойовником проти українізації, котра, нажаль, доднесь іщі не є цалком минулостьов. Писав писма, публічно выступав, запалено арґументовав, і то з єдным цільом. Жебы Русины на Словакії мали ліпшу будучность, і жебы уж далшы ґенерації не мусили пережывати тото, што він сам пережыв почас років нашого „неіснованя“.

Кедь выникнув Округлый стіл Русинів Словакії у 2012-ім році, на засіданя почав ходити і він. Все мав темы до діскусії, не была з ним много раз легка бісіда, стояв собі твердо за своїм, но вшыткы знали, же він тоты тверды позіції не має зато, жебы глядати конфлікты, але зато, бо хоче просадити добры ідеї на благо Русинів.

Якраз то, же ся не дав одбити, помогло наприклад і ку тому, же з його ініціатівы Словацькый народный музей – Музей Словацького народного повстаня в Баньскій Быстріці сплатив по роках довг, котрый мав односно Русинів, і у 2015-ім році придав меджі камяны таблы, котры на памятнику має каждый народ, якый залучів ся до повстаня, і тоту з написом Русины.

В Бардейовскых купелях доднесь каждый рік робить ся фестівал – Переглядка русиньского і шарішского фолклору, котра ся тішыть популарности, і котрой основательом так само є Іван Бандуріч.

Окрем того много публіковав. Сполупрацовав майже аж до послідніх днів свого земного жывота із редакціями фаховых періодік, окресных новинок, русиньскых масмедій, ці то было русиньске Народностно-етнічне высыланя Радія Патрія, редакція часопису Русин і Народных новинок, редакція ґазеты ІнфоРусин, но його матеріалы мож найти і в русиньскій неперіодічній пресі.

Пару слов на конець

Іван Бандуріч досправды майже аж до конця свого жывота быв актівный, повный енерґії, а чоловіку, котрый го знав, і котрый пише тоту статю, ся аж виділо, як кебы му не было конця, бо свойов запаленостьов і енерґійов міг конкуровати і омного молодшым. Може і в тім была тота таємніця – Іван Бандуріч все любив молодых людей, все радо сидів і бісідовав у оточіню молодых, а то му якбач самому давало силу юности.

І зато, хоць сьме уж знали, же лежыть в шпыталю із важныма проблемами, не хотіло ся мі вірити, жебы уж не мав одтыль выйти і знова прийти меджі нас, жебы нас дакус „вышколив“. Нажаль, уж ся меджі нас із шпыталя не вернув. Іван Бандуріч умер 23-го юна 2017-го року і похованый быв на Великім цінтері в Бардейові.

Кедь умер, написав єм у статі: „Нелем русиньска громада, але і културна громада Словакії обще в Іванови Бандурічови страчать великого діятеля. За вшытко, што зробив почас свого жывота на благо Русинів і културы на Словакії, му належыть велика подяка.“ Тоты слова платять доднесь. І зато єм брав за повинность спомянути на нього при нагоді його недожытого юбілея, бо особы як Іван Бандуріч не можуть піти до забытя.

Статя была публікована в ґазеті Podkarpatská Rus 2/2024, яку выдає Общество приятелів Підкарпатьской Руси в Чеській републіці.