Раз
Просили ня написати пару слів на ювілей Мурянкы. Не было то прошыня, якого єм ся сподівал. Отже, пару минут перед єденадцетом годином ввечер, в неділю, в телефоні візвал ся молиґаючо-ніжний Голос, та повіл, што добрі бы было, бо і так єст уж пізно, а ту неє кому… Не было бы такє прошыня дачым надзвычайным, мож было до нього роками звыкнути, але тым разом то был уж верх. Тот скорий і остаточний термін, до котрого треба бы было редакторови оддати готовий текст, прошол два дни перше. До того єм знал, што редактор од веце як місяця редактором не єст, а до того – коли то він мал бы так нетерепеливо жадати допису – так сам бы мі тото повіл. Оцінил єм, маючы дотеперішні скушености спільного труду і природне уважаня Голосу, проявляюче ся при прошыню о хоц-што, же тым разом якбач досягнул вершка, то єст: конечной десперациі. Ювілей скоро, треба дашто вказати. А ту остают лем парады, рыхтуваны на остатню минуту.
Перед ріжныма нагодами, святами, ци стрічами просит ся гости. А кілько то неприємности, ачий і незадоволіня было, коли єдна сторона другу позвала не так як треба. Вельо торжеств прославляют в векшыні «злі» запрошены. А тото, на якым папери прислали, а чом самы не пришли просити, а чом без «товаришучой особы», а чом тото, а чом сесе… А знам, што сам Голос часто годен не прити на святочне позваня, або оголосити контр-імпрезу, в тым самым часі, лем в інчым місци. Бізовно, так зробит все, коли почує, же то його не просили як суцо. Лем чым собі Мурянка заслужыл на такы дідаскалиі? Не вывлікайме жалів, днес пора рыхтувати ювілей.
Не думам, жебы-м мал хоц на запражку таланту, або дане дакым право про Мурянку ся выповідати. Та гейбы знам го особисто з давен-давна, прочытал єм векшыну його творів, та што з того? Не дає мі тото ниякых експертскых компетенций, а уж, заваруй Боже, не дозвалят аналізувати його вершів. А што автор хотіл нам повісти? Што хотіл повісти вам, то не знам. Я си лем знам, што мі самому хотіл повісти і то лем потихы, до уха. Тримам лем про себе вшыткы таємниці, якы по прочытаню поезиі єм для себе придбал. Самособом, сут в Мурянкы і вершы патріотичны, будительскы, як славне «Мурянчыско». Пришло мі го гварити давно тому в конкурсі рецитациі з бортняньской ватряной сцены. Долго за мном ся несло «хру, хру, дика свиня…». Зато доднес на поличці мам – хру, хру – конкурсову нагороду – книжку з рускыма іконами з дедикацийом од «жірі» – Семана Мадзеляна, Штефаніі Трохановской і Олены Дуць. Вершы Мурянкы-будителя сут обовязковом лектуром про вшыткых і вшыткым зрозумілом. А чом они такы зрозумілы? Бо єст то поезия, котра пішла парібчыти і заєдно остає на службі. Окрем інчого, Мурянка мат і критично-літерацкий талант, котрий дозвалят му видіти і цінити таланты в другых, рівно і в опонентів. А і доднес держыт він і учытельскій уряд Лемковины. Як сме одкрывали памятник князя Лабірця в Габурі, кывал на нього пальцьом і горозил єден старий украінізатор-пастыр, професор з Кошыц, – «не подабат ся мі твоя політика, лем ціню си твою поезию…».
Коли Іван Русенко, якій в 1945 р. выіхал на Украіну, вдарил головом в украіньско-совітску реальніст, сконфронтувал єй з пропаґандовыма лемко-союзівскыма текстами, писаныма своім камаратом Ваньом Гунянком, мусіл му остро рубнути правдом в очы.
Знам Гунянку з давен-давна,
Може уж да-с сорок років,
Знам го з права, знам го з ліва,
Знам го і зо вшыткых боків.
…
О, і тепер знам Гунянку, –
То уж не тот, што был раньше;
Зніцуваний на ізнанку,
Лемко з него штораз планьший.
Не познате уж Гунянкы,
Ни в Юнкерсі, ни в Пассайку,
Заміст сюсів взул валянкы,
Заміст ковта, вділ куфайку.»
Але одмінений Гунянка надале оставал камаратом Русенкы. Днес не думам дуже писати про творчіст шановного ювілята, днес однесу ся лем до мурянкового лідеруваня, кєруваня русиньскым рухом в Польщы.
Два
Быти предсідательом, презесом ци шефом то специяльніст, котра єст описана в психолоґіі та теориях завідуваня ґрупом, соспільном орґанізацийом ци корпорацийом. В припадку фірмы або стоваришыня, ведуча функция мат повязаня з орґанізацийом роботы тых, котры сут припорядкуваны начальству. Предсідатель, директор ци ведучий то особа, котра мат влияня на пересонель, нефункцийных членів, ци своіх учеників. В лемківскых орґанізациях принял ся звык, же лемківскым функцийонером, предсідательом был не лем тот, хто сам хотіл. Хто не хотіл, тіж часом был примушений лідером быти. Мурянка ниґда не ся не пхал до функциі, а нихто не одойме му прикметы провідника, лідера, морального авторитету, ведучого, ґуру, мастера, начальника, пана, тримаючого уряд, завідуючого, головы, ачий і мозґу, ґазды, володаря, інстиґатора і нестора. Послух, акцептуваня і важыня для свойой позициі досягнул Мурянка завдякы здібности зъєднувати си прихыльників (о чым долов), утвердженых невербальных влиянь, творти візиі розвитку і заохочувати другых до діянь. В політиці приняло ся як аксийомат дотримувати принцип, што президентови ся не одмавлят. В лемківскым середовиску… А ту ся вкушу в язык. І перед роком неписаний політичний принцип неодмовляня Мурянці был другыма схоснуваний в планным смыслі – як моральний шантаж. Підпераня ся неквестийонуваном харизмом Мурянкы доднес ходит неєдному по голові. Признам щыро, што мі тіж. Зато природным способом атаку на вшыткых Лемків, такой цілий русиньскій рух, єст знищыня лідера. І так, недавно «убецкыма квітанциями» заатакувала го редакция украіньской ґазеты «Наше Слово», довєдна з што найменьше трьома сопутниками. Што там за «шокуючы факты» были прикликаны? Адже доносы убеків… на самого Мурянку. Штефан з Польковиц, котрий чытат вшытко зо зрозумліньом, прочытал і такой ім тото одраз выказал. Штефане, не труд ся, они сут само-закодуваны на высыланя і доношыня, нияк не на приниманя, на автоперцепцию. Тамтым архівознавцям я фурт додаю і тото, чого они – не знатя чом – не пошырюют. А тримал єм тоты убецкы течкы в руках і знам, што пишу. Серед інчых операцийных мельдунків на Мурянку, сут і про тото, што довєдна з інчыма, в Саноку, ночами співал і мал в звыку грати на трубці. Тру-ту-ту-ту, тру-ту-ту-ту… най горами ся несе на славу сомарины. Не знам, де ся купує золоты трубкы? Рад бы-м Мурянці, на сімдесятку, дарувати єдну.
Вилиям Джеймс, американьскій філософ, котрого занимала теория емоций, розповіл про розумліня мудрости. Окрислил єй смысель як зручніст розпознаваня того, што треба іґнорувати, про што треба забыти і над чым треба ся самому похылити, подумати. Знати так, як горі, поґрупувати справы, поскладати іх єрархію дозволит нам ся орієнтувати – што єст важне, а што не єст важне. Тепер до того передайме сой ціль, на котру будеме мати фурт отворены очы, так маме рецепту на ідеального лемківского діяча. Остає піти з том рецептом до аптыкы і ґылтнути медицину.
Лем і тото далеко не вшытко. Остає найважнійше рішыня, жебы остати наконец ведучым. Піти за народом, крачати богатым в баґаж оставлений предками, в тото над чым Джеймс наказал ся похылити, вказати ся певным свого, пересвідченым, одповідальным. Быти ведучым дома, в своій родині, в роботі і кєрівником в соспільности. На Лемковині ґенарациями послух мали традицийом утверджены авторитеты. Были нима священник, війт, учытель, писар але і стары дідове, жебракы, вандрівны бляндачы з полном головом історий.
Дослідникы приняли, што добрі діє ґрупа, коли єй ведучий полнит дві основны функциі:
– Знат розвязувати проблемы,
– Підтримує тырваліст, незмінніст і розвиток ґрупы.
До успіху не причынят ся університетска освіта. Декотры діячы творят клюбы рівных собі абсольвентів высшых шкіл, без ґваранциі на успіх в лідеруваню. І до Мурянкы дзюбал єден вчений языкознавця. Сам не знат одміняти основний русиньскій назывник, лем другому брак студий выпоминал. Стрілил ґоль, але собі. А такій высоко школений.
Отже, што дозваляло Мурянці однести так великє поважаня в народі? Основны, по мойому, сут два факторы. Перший то здібніст концентрувати ся на своій роботі, легкє перо, котре і талантом мож звати. Завиджу, бо такым як він то хыбаль робота іде скоро, без труду пишут, мают можливіст одтяти ся од зовнішнього світа. От, дуркат ся в компутер і при тым з приємністю курит циґаретлі. Другій єст якоси повязаний з тым першым і залежний од нього – то легкіст навязувати контакты з другыма людми, а головно зо своіма чытачами і слухачами. То ясне, же напомічний в тым єст знаний принцип, Мурянці ся не одмавлят. Лем тото не може быти цілю лідеруваня. При служыню людям в Мурянковых діянях зъявлят ся синерґія. Для зысканя єдности слів і поступків знат бесідувати правду, дотримувати слово і не выкашляти ся днеска на вчерашні обіцянкы. А такы здібности то уж треба вынести з дому. І од лідера треба вымагати учтивости і достовірности. То є спосіб на службу, вказуваня одчувань і пошаны дла другых, котрых цільом мала бы быти поправа лемківства, а не поправляня злых учынків люди.
Три
Петро Трохановскій вродил ся на чужыні, в селі Пархів, при Польковицях. Єдным з першых споминів, якы мі по голові ходят, єст тот з повітовых дожынок в Пархові. Ани не знам, кілько мал єм товды років, може три, може пят, максимальні сім. Памятам велику купету люди, чысленны выставы зо снопами зерна і лену, кукуридзьом, овочами, помідорами, огурками, великыма як відра бураками, дынями векшыма од мене і хоц чым. До того вказували годуваны коні, быкы, уці, куры і бажанты. Не міг єм ся начудувати. З того вшыткого єм ся стратил. Мама долго не могла ня найти. На тото вшытко на сцену вышол знаменитий польскій артиста Нємен. Памятам лем, што його спів не сподабал ся місцевым. І хоц был Нємен признаным світовым артистом, то місцевы не заакцептували го. Наперед голосно свистали, а потім барз скоро прекрасным рільничым выставам і порядкови был конец. Співака засыпало множество помідорів, яблок, сливок, огурків і інчых експонатів. Чом люде не важыли си авторитет знаного артисты, не міркували на порядок, не пошанували гостя? Хотіли взріти акуратного співака, а ту пришол ексцентрик. Аутсайдер–ориґінал не надає ся на провідника і лідера, хоц бы был і найвеце прославленым даде на горі. Мурянку його нарід любит і то з взаємністю.
Коня куют, жаба лабу надставлят. Рівнати ся з Мурянком, то нелегка робота і одраз ворожу неповоджыня векшыні заінтересуваных. Плянуючы остати лідером треба думати на службу другым. Не старати ся лем на свій партикулярний інтерес і свою особисту карєру. Провідник то не лем тот, котрий выйде на сцену і мудрує непонятым.
Наполєон Бонапарте мал в звыку радити, што добрий ведучий, то тот, котрий дає надію. Быти може то найліпший опис і суть мурянкового уряду. Нацийональний лідер то дахто такій, хто служыт людям в формуваню спільной візиі, спільного будучого. Його задача наплянувати на вельо років допереду. Інчым остає переданы давныма ґенерациями наукы понести дале і до них ся одкликувати. Предсідатель знат, коли слухати, коли поясняти а коли діяти. Раз за час лідерови треба поступити незалежні і рішучо. Рубнути пястуком в президияльний стіл, зато што добрий ведучий має спілпрацівників, не в валізці привезену на конґрес кліку. Од нього чекаме, жебы зробил порядок, коли єст криза. Коли треба повісти другым, же то не они лідеры. І желам Мурянці, жебы по многых роках, коли хтоси го звідат – «ци дашто жалує», одповіл, же ні. Нич му не жаль, бо приступ ґу ньому мали і близкы і вшыткы інчы, же піднял ризыко, котре ся оплатило, і охабил по собі так вельо добра, якє буде процентувало. На многы і благы літа, Петре. Днес маме дожынкы.
Фотоґрафія горі: Альфред Вєруш-Ковальскій, Дожынкы, 1910 р. wikipedia.
В проґрамі вызвучала співанка Чеслава Нємена «Час як ріка» з 1964 р.