Філозофованя на совітьскый способ

Так складны філозофічны катеґорії як добро і зло, над котрыма ламали собі головы мудры люди од Арістотела аж по німецькгоо філозофа Ніче, вырішыли українізаторы на Словакії. Горды Українці в часі войны не мають іншых проблем як Русинів.

Война войнов, але о чім бы мала писати україньска ґазета выдавана Союзом „Русинів-Українців“ Словацькой републікы, як не о їх централній темі – Русинах? О войні предці старчіть перевзяти пару аґентурных інформацій, або написати, же собі зробили концерт з біженцями.

Нашто бы ословили когось, нашто бы писали дашто веце, кедь в „їх матерьскій державі“ є война? Што їх до того, кедь ту мають Русинів?

Досправды єм очековав, што буде і як писати ґазета Нове життя по зачатку войны на Україні. А не скламали ня. Они пишуть точно так, як єм і очековав. В їх реторіці не є жадной зміны. Тадь о чім бы писали, кедь не о Русинах?

Найліпшым прикладом є статя Михайла Шкурлы, котру друкують в остатніх чіслах під назвов Зло перемагать втогды, коли правда мовчіть. Шкурла працовав даколи в апараті Центрального комитету Культорного союзу українських трудящих (КСУТ), актівный в україньскых кругах быв цілый жывот, і зістав вірный українізачній політіці і по 1989-ім році.

Його статя, котра выходить на продовжіня, є нич інше, лем історія українізації в Чехословакії, хоць він то описує іншак. Властні описує то точно так, як бы собі то желала Комуністічна партія в Празі і в Москві.

Мы звыкнены, же вымераючі „Русины-Українці“ мають далеко до досправдовых Українців, і так якбач їх єдинов проблемов іщі і в часі, коли є на Україні война, суть Русины. Але повіджме собі, же вшытко має свої граніці. А думам, же они вже дакус тоты граніці перекрачують.

Автор споминаной статі полемізує з термінами зло і добро, не треба думам шыроко описовати, же добро є тото україньске, зло тото русиньске. А головно, ку фаткам ся приступує селектівно.

В третій части споминаной статі ся дочітаме „інтересны“ факты повязаны з Театром Александра Духновіча. Як знаме, театер быв основаный уж як україньскый, кедьже українізація Русинів у Чехословакії пришла такой з Червенов армійов. У 1990-ім році то была властно перша інштітуція, котра змінила назву і стала русиньсков. І як тото оцінює Михайло Шкурла?

За його словами наш театер став „штабом ідеолоґії політічного русинізму на чолі з драматурґом Васильом Туроком,“ а так само крітікує, же наприклад Ярослав Сисак, то быв втогды директор театру, Іван Стропсковскый і Іґор Лата, котры были акторами театру, здобыли освіту в Києві на Театралнім інштітуті Карпенка-Карого, але стали „актівныма пропаґаторами русинізму“. За думками Шкурлы, кедь театер став русиньскый, „перемогло зло“.

Думка русинства жыє, бо она была в народі цілый час, і почас той українізації, котру Нове життя доднесь тискать.

Пару позначок. По перше, де посылали штудовати нашых людей за акторів, было веце справов політічнов, а не то, же Русины потребовали іти до Києва. Покля комуністы хотіли україньскый театер, пак треба было і акторів, котры по україньскы грати знають. Днесь нам Київ не є треба.

По друге, кедь хтось штудовав у Києві і як уж было мож, приголосив ся ку свому, то заслугує Шкурлову крітіку. Але же тоты, котры ту зачінали українізацію, котры основали споминаный КСУТ, мали векшынов нашы русиньскы (руськы) школы, то є в порядку. Селектівне оціньованя добра і зла як з букваря.

По третє, Шкурла так як многы далшы з українізачных кругів доднесь не знають припустити собі таку можность, же то  была воля народа – змінити театер, зачати ся по роках неіснованя голосити назад ку свому, але є то подля них лем „політічне русинство“. Лемже кедь ту штось было політічне, была то українізація, котру они так боронять. Бо тото было досправды політічне рішіня, котрому каждый мусив піддати ся.

І я ся звідам, кедь по 1989-ім році не ішло о волю народа, але о „політічне русинство“, як бы сьме го просаджовали, кедь Українцям зістала преса, орґаны, забезпечіня, а Русины не мали нич і вшытко собі мусили зачати будовати на зеленій луці? Нам держава не дала нич готове, але вшытко сьме мусили выбудовати самы. І думка русинства жыє, бо она была в народі цілый час, і почас той українізації, котру Нове життя доднесь тискать.

Тішме ся, же тісячі років мудры люди роздумовали о катеґоріях добра і зла, а теперь уж конечні маєме одповідь. Добро є тото вшытко українізачне, зло є вшытко русиньске. На конець уж лем додам єдно.

Тот кружок філозофів, котры ся так складныма темами занимають на фоні войны на Україні, котра їм якбач не є на першім місці, підпорує з публічных средств Словацька републіка, кедьже Союз „Русинів-Українців“ бере грошы на проєкты з україньской меншыны.

Але видиме, же ся то оплатило. Бо што інше бы днесь мало платити ся україньскій меншыні, кедь не філозофованя на совітьскый способ, правда?

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА