Голосник

Ґубернатор з Высовой

Людвік барон Поссінґер фон Хоборскій гербу Леліва, правник і політик, хоц занимал найвысшы становиска в Монархіі Габсбурґів, в Ґалициі мало хто про него чул. Быти може причына того была в назвиску, якє чужо звучало, через што причысляный был до шору менше або барже важных австрийскых ци чешскых урядників, котры коронны державы трактували як ферму Відня? Быти може. Порівнуючы з інчыма великыма з епохы, не написали о ним нич за вельо.

Ґубернатор появлят ся деси на другым пляні, часто як окрисліня часів: …діяло ся тото за Поссінґера, часом як особа прикликувана в ґалицийскій мемуаристиці. Дотепер не было пояснене його походжыня. Єдны історикы писали (і пишут), што походил з жыдівской родины зо Східньой Ґалициі, інчы – же был Австрияком, зас іщы інчы, же Чехом.

Звязкы Поссінґерів з Лемковином

Вказує ся, што звязкы Поссінґeра з Ґалицийом, а особливі з Лемковином, сут о вельо близшы, нич ся могло скорше видіти. Зачатком до гляданя інформаций была припадкова інформация о листі грекокатолицкого священника до Людвіка Поссінґера. Вернийме ся єднак до початку.

Осиф Поссінґер вродил ся в 1796 році на Моравах, в родині жыдівского купця. Факт, же принял католицкє віроісповіданя, злегшыл му карєру в австрийскій адміністрациі. Коло 1820 рока выслали го до Королівства Ґалициі і Лодомериі, котре в тым часі потрібувало арміі урядників з Австриі, Чех і Морав.

Першу посаду отримал в Андриівці на західній Лемковині, де робил в мытным пункті на ґалицийско-угорскій граници як Schrankenwärter – урядник низшого рівня мытного уряду. Звязал ся гын з Анном Хобор (часом назвиско писали як Гобор), дівком Василя, Русначком з Андриівкы. Пак взяли шлюб. Тот найпевнійше прошол в 1821 році в місцевій церкви.

Перед 1823 роком Поссінґера перенесли до Грабу в ясельскым округу. Был гын ревізором місцевого мытного уряду. Разом з женом замешкали в будинку мытной коморы, яка містила ся на кінци села, при шляку, якій вюл на граничну перегыбу Бескід. Комору становили товды два великы муруваны будинкы з обшырном загородом, три меншы деревяны та ферма, яка находила ся по другій страні мосту, де сходили ся потокы Рыяк і Чумак.

В першій половині 20. років ХІХ ст. окрем Поссінґерів в коморі в Грабі мешкали іщы інчы урядничы родины – Гельтзлі [Гельтзль], Вейссы [Вейсс], Франкєвичы і родина Медведецкых з околиц Мушыны. Мож згадувати, што мали медже собом добры односины, бо в ріжных конфіґурациях выступуют в метриках як кумове діти, котры родили ся в коморі.

10. січня/януара 1823 рока вродил ся, як раз в Грабі, Людвік – першый сын Осифа і Анны Поссінґерів (вшыткы його біоґрамы подают хыбні дату народин як 6. січня/януара). Два дни пізнійше священник Андрий Трохановскій хрестил дітину в місцевій грекокатолицкій церкви. За нонашків мал Осифа Вейсса і Доміцелю Антоніну Гельтзль, дівку Домініка Гельтзля. Рік пізнійше вродила ся дівка Поссінґерів – Тереса Мариянна. Медже 1825 а 1829 роком Поссінґера зас перенесли, не знатя до котрого конкретні сусіднього села, і в тым часі, найпевнійше в 1828 році, вродил ся Поссінґерам дальшый сын – Александер.

Церков в Грабі, де хрестили Людвіка Поссінґера

Конечна, Ждыня, Высова

Перед 1830 роком Осифа Поссінґера делеґували на постерунок до Конечной. В звязку з тым, же то была невелика єдиниця, без мешканя, родина Поссінґерів замешкала в нанятій хыжы (но 67) в пілнічній части села, при граници зо Ждыньом. Хоц мешкали в Конченій, то дале утримували контакты в Вейссами і Гельтзлями з Грабу, а тіж з родином мытного урядника зо села, де были – Карольом Стернке.

20. липця/юлия 1830 рока вродила ся Поссінґерам наступна дітина – дівка Магдалина Анєля. Пережыла лем пару місяців і 20. листопада/новембра поховали єй на конечняньскым цмонтери. Похорон одправил парох зо Ждыні, отец Андрий Обушкєвич.

Дальшый мытный уряд, до котрого выслали Поссінґера з родином, находил ся в Высовій. Там Поссінґер заступил Кароля Зонтаґа. Мытна комора находила ся в обшырным деревяным будинку з загородом, якій находил ся в центрі села, на великым пляци над Ропом (медже днешнім мостом а будинком курорту – тепер лука).

Жытя в Высовій вказало ся быти траґічне для родины Поссінґерів. 12. квітня/апріля 1834 рока вмер 6-літній Александер, котрого поховали на місцевым цмонтери. Рік пізнійше, 23. мая 1835 рока вродил ся Фердинанд (хрестил го долголітній, місцевый парох, священник Вінцентий Поляньскій в церкви в Высовій), але в вересни/септембрі наступного рока діти осиротила найперше Анна, а неодолга по ній вмер і Осиф. Обоіх поховали на цмонтери в Высовій.

Добрый і консеквентный урядник

Не знатя до кінця, што стало ся з осироченыма дітми. Відомо, што тринадцетлітній Людвік трафил до шістлітньой ґімназиі в Новым Санчы, котру вело Товариство Ісусове (єзуіты). Там нашол ся в єдній клясі з Осифом Сембратовичом з Крениці, пізнійшым грекокатолицкым єпископом і митрополитом. В будучности, уж як намістник Ґалициі, буде Поссінґер з єрархом сконфліктуваный. По скінчыню ґімназиі Людвік продолжал науку на Львівскым Університеті, де в 1845 році отримал званя доктора права. Того самого рока вступил на урядничу стежку роботы і зачал працувати в найважнійшым ґалицийскым уряді, якым была Ґубернія во Львові. В часі революциі років 1848-49 хвилю робил в львівскым маґістраті.

Коли ґалицийскє намістництво обнял Аґенор Ґолуховскій, Людвік Поссінґер зачал скоро авансувати. Напевно намістник причынил ся до заістніня Поссінґера в світі великой політикы. Уж в 1850 році менували го секретарьом ґубернаторства. Львівскы салоны гучали, што молодый адукат стал ся фаворитом цисарского намістника. В тым часі Людвік оженил ся з Емілийом Кроґульском з Тарнова. В 1854 році вродила ся ім дівка Матильда, а пару років пізнійше сын Людвік.

По резиґнациі Ґолуховского в 1867 році з функциі намістника Ґалициі, Людвіка Поссінґера вызначыли на його наступцю. Хоц не отримал званя намістника, то de facto тоту функцию справувал цілу каденцию – як полнячый обовязкы. Постеріганый был як добрый і консеквентный урядник. Поссінґер был спілавтором адміністрацийной реформы королівства Ґалициі, завдякы котрій утворили самоуряды. В червци/юнію 1869 рока ввюл в жытя соймовы законы, котры польонізували апарат державы в Ґалициі.

Лист в справі памятника на гробі родичів в Высовій

7. вересня/септембра 1870 рока Поссінґер был нобілітуваный – Франц Осиф надал му званя барона з гербом Леліва, а до назвиска додал фон Хоборскій. Прилучыня зо словом фон дівочого назвиска матери – селянкы, Лемкыні знад Попраду, то і з днешньой перспективы непересічна річ. Ци ходило о упамятніня мамы, ци о підкрисліня свого походжыня? Не знатя. Быти може ани єдно, ани другє, чого доказом є споминаный на початку лист грекокатолицкого пароха з Высовой до Поссінґера. На початку 70. років ХІХ ст. о. Віктор Сальомон выслал до Поссінґера звіданя, ци не хтіл бы поставити памятник на гробі своіх родичів, бо з часом можут розкопати гріб і поховати в ним когоси інчого. О. Сальомон николи не достал од намістника одповіди…

Разом з номінацийом на міністра гандлю, в епізодичным уряді Людвіка фон Гольцґетана, на осін 1871 рока барон Поссінґер перенюс ся зо Львова до Відня. По розвязаню ґабінету в листопаді/новембрі 1871 рока, отримал теку міністра рільництва, лісництва, середовиска і водной господаркы в уряді Адольфа фон Ауершперґа. 14. липця/юлия 1874 рока менували го ґубернатором Морав, што вязало ся з перенесіньом до Брна. 18. марця 1880 рока покликали го на ґубернатора Нижньой Австриі. На осін 1889 рока перешол на пенсию, замешкал в Ґрацу. Вмер гын 29. січня/януара 1905 рока. Єдна з улиц Відня має його мено – Possingergasse…

Шеруй.

О авторі

Демко Новак

Коментарі