«Голосы Русинів Підкарпатя» – середа, 18.10 год.

В днешнім выданю представиме Вам третю, послідню часть розговору з довгожытельков Марійов Кузьмов, в рамках нашой серії інтервю з містныма жытелями Підкарпатя. Поговориме о наслідках частых ідеолоґічно-політічных змін на жывот містного населіня Підкарпатя в першій половині 20-ого столітя.

Ключовы темы інтервю:

• Політічны репресії на Підкарпаті за часів Совітьского союзу
• Жыдівськый народ на Підкарпаті до і почас влады  Совітьского союзу
• Духовно-културный жывот помеджі містного населіня на Підкарпаті у першій половині 20-го столітя

Окрему увагу приділиме такым особностям як політічный діятель Штефан Фенцик і ґрекокатолицькый єпіскоп Теодор Ромжа.

Нечудо, довгожытелька є добре познакомлена з тогочасныма і сучасныма політічныма і історічныма реаліями. Як хвалить ся сама пані Кузьма, знає выменовати вшыткых 20 презідентів на теріторії Підкарпатя, котрых зажыла — од Масаріка до Зеленьского. Родина догожтелькы каже: „Каждый на селі знає, што баба Кузьманя є іщі продвинутіша чім інтернет, бо знає і то, чого там не є.“

Марія Гаврилівна Кузьма  (Добош по вітцьови)  народила ся 25-го октовбра 1925-го року у многодітній родині сільского урядника у селі Новоє Давидково, близко Мукачова на Підкарпатю. Закінчіла 8 класів у народній школі в Новім Давидкові, далше пішла вчіти ся до ґімназії до Мукачова. Высшу освіту родічі не могли забезпечіти про свою дівку, бо ґаздівство было велике, та дома треба было робити.

В 1946-ім році оддала ся за родака Василя Кузьму. По свадьбі Марія Кузьма ішла робити до сільского коператівного обхода Сільпо, а їй муж робив у пекарні в Мукачові. Коли вже совітьска влада укріплила ся на Підкарпатю, єден з молодят мусив іти робити до колгоспу, бо іншак бы забрали од них фундуш з хыжов. По році і пів у кооператіві Сільпо пішла Марія Кузьма робити як помічна медічна сестра в колгоспну породницю в Новім Давидкові. Довго там так само не робила, бо робота была на суткы, а ґаздівство дома треба было вести. Так за даякый час ішла на роботу до колгоспнои цеголні в роднім селі, де одробила майже 25 років. Послідні рокы перед пензійов робила в радгоспі (радяньскоє польногосподарьскоє ґаздівство, позн. ред.).

Діти своїх властных з мужом не мали, а у році 1955 адоптовали річну дітину од родного брата пані Кузьмы. По днешній день вдячна дівка ся старать о свою „нову“ маму. Розговор ся записовав у родиннім домі мужа небіжчіка респонденткы в Новім Давидкові.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫК