Хто мат монополь на тлумачыня на лемківскій язык?

30. вересня цілий світ звертат очы на тых, котры дают можніст познаваня слів інчых – днес Вседержавний Ден Тлумача.

Очывидна є роля тлумача в моменті, в котрым потенцийональний одбераючий даного переказу не знат языка ориґіналу. Товды сігат ся по оне діло, найчастійше без рефлексиі, хто і в якых обставинах дану річ перевюл, і – чытат ся. Часто є тіж і так, же вельо текстів познаєме одраз в языку, якій наштоден хоснуєме, а застановліня ся над ориґіналом приходит, о кілько даколи приходит, пізнійше.

В нашых русиньскых обставинах, коли, на жаль, найчастійше головным хоснуваным языком є (але ци так быти мусит?) язык державы, в якій ся мешкат, по русиньскоязычны тексты сігат ся рідко. Чом так єст? Бо, по перше: сме лінивы, а по другє: сме барз лінивы. Ци тото лінивство выникат з нашого марґіналізуваня русиньскоязычних текстів як меньше інтересуючых або мало сучасных? Же так нияк не єст, можеме ся переконати сігяючы хоц-бы по книжку сучасного писменника Мирка Нагача в перекладі на лемківскій язык Петра Криницкого – Бомбель. Вказує він, значыт ся тлумач, не наголовковий Бомбель, же сучасний, модерний, жебы не повісти аж і місцями аванґардовий языковий переказ має свою лемківску версию і є то версия барз добра. Неє в ній нич на силу, слова і речыня летят легко єдно за другым, так, як бы то самого Бомбля безпосередні списал, як бесідує по лемківскы (хто знат?) на пристанку в Ґладышові. Шак Ґладышів то Лемковина, а і Бомбель – ся мі здає – Лемко… Вказує він, хоц не впрост, і дальше – не Бомбель а тлумач, же не єст то лем язык народных співанок, ци язык комунікуваня ся зо старшым поколіньом (на ранті додаючы, же то уж лем для них своя бесіда єст том власні, як натуральні хоснуваном). Не перша то книжка переведена Петром Криницкым на лемківскій язык. Першом был Малий Прінц A. Eкзюпері – а то так „ходливa” позиция, же тым лінивым арґумент браку атракцийного тексту на русиньскоязычным выдавничым ринку, вылітує з рук.  О богацтві лемківского языка і о мастерстві самого діла тлумачыня, мож переконати ся сігаючы по тексты авторства абсолютных мастерів в своіх языках (напр. в польскым – творы Міцкєвіча, Словацкого, украіньскым – Шевченка, Франка, Антонича) переведны на лемківскій язык Петром Мурянком, і котры то тексты, хоц не в ориґіналі, абсолютні на своім переказі і вартости не тратят. Завдякы істинно мурянчыной роботы Мурянкы, мож розсмакувати ся в текстах переведеных з языків, котры, хоц ґеоґрафічні близкы, то неконечні зрозумілы на такым рівны, жебы свобідні розуміти текст, а што більше – выімувати нюансы добрі написаного тексту, як напр. з серболужыцкого, сербского, росийского, украіньского, або польского. А ідучы в другу сторону – то завдякы не меньше тажкій роботі тлумачів, выдатны тексты авторства самого Мурянкы, писаны в ориґіналі по лемківскы мож чытати в преріжных языках світа.

Підсумовуючы – творы сучасной літературы мож чытати по лемківскы, клясику світовой літературы тіж мож чытати по лемківскы, а што з лемківском клясиком? Арґумент, якым тоты лінивы могли бы ся боронити перед сіганьом по лемківску клясику, же єст тяжко зрозуміла, бо написана в тзв. язычю – зникат за справом выдавночой сериі „Бібліотека Лемківской Клясикы” Стоваришыня Руска Бурса, за справом котрой выданы остали Новелі Петра Поляньского (дві части) і перша част Повісти і оповідань Владиміра Хыляка, вшыткы злемківщены Петром Мурянком. Того рока выйде друком друга част Повісти і оповідань, яку спілпереводило іщы трьох інчых тлумачів. Ци треба аж на голос бесідувати яку ролю для нас мают тлумачы на лемківскій язык? Язык, котрий не дост, же є скодифікуваний, то іщы має офіцийний номерок ІСО наданий Медженародовом Нормалізацийном Орґанізацийом. І навет його офіцийне скорочыня руе так файні выгладат…

PС. Звідате ся певно, што мат наголовок допису до змісту? Ано – нич. Бо нихто не мал і не мат монополю переводжыня на лемківскій язык. Але малам барже як певне, же прочытате докінця тот, і так не долгій, текст, думаючы, же дам такій осуд.