Голосник

Іван Ситар: Я глубоко пересвідченый, же писати по русиньскы треба, хоць добрі знаю і україньскый і руськый язык

Вшыткым нам знамый факт, же русиньска народносность на Україні не є узнана. Но на Підкарпатю суть іщі поєдны одважны люди, котры свойов творчостьов поуказують, же Русины были, суть і будуть.

Хочеме Вам представити русиньского писателя з Підкарпатя Івана Ситара і його книжку Русинська Шевченкіана. Як вже із назвы можеме порозуміти, іде о збірку тлумачінь поезії україньского писателя Тараса Шевченка на русиньскый язык.

Іван Дмитровіч Ситар (Янош Деметеровіч Ситар) народив ся 30-го юнія 1940-го року в селі Кайданово близко Мукачова на Підкарпатю. У 1962-ім році закінчів фізікалмо-математічну факулту на Ужгордьскій державній універзіті. Першый час робив асістена на унівезіті, а  в дослідку презекуції став сільскым учітельом математікы. Занимав посаду директора у дакількох школах в Ужгороді, быв головным шпеціалістом і методіком управлінь і кабінетів народной освіты. Быв членом рабочой ґрупы Міністерства освіты Україны. Є автором многых методічных приручників про учітелів.

Бере актівно участь в русиньскім возроджіню по 1989-ім році на Підкарпатю. Пише властны оріґіналні творы по русиньскы, котры были выданы в окремых книжках. Занимать ся тлумачінями світовой поезії на русиньскый язык. Став лавреатом двох літературных оцінінь: у 2007-ім році дістав Руську премію за тлумачіня Єсеніна на русиньскый язык в Празі, і у 2011-ім році быв удостоєный Премійов Александра Духновіча в Ужгороді. У 2011-ім році наряджіньом втогдышнього презідента Україны, Віктора Януковича, Іванови Ситарови приділили визнаменаня Заслужений учитель України.

Преамбула жывота Івана Ситара

Іван Ситар: Почало ся моє літературне творчество давным давно. Почав єм писати по русиньскы, коли розпав ся Совітьскый союз, втогды Україна стала сувереннов. За влады Совітьского союзу піднимати вопрос русинства было небезпечне про жытя.

Наприклад, мій отець быв трердый Русин і його переслідовало НКВД. За часів Чехословакії быв почестным урядником. А в році 1939, коли Мадярі пришли на Підкарпатя, у моїм роднім селі Ракошино вже половина населіня были Мадярі. Небіжчік отець не раз мав проблемы з Мадярами і быв побитый за простоту і вольность націоналных думок. За даякый час став ся страростом у Ракошині. Містный народ слухав ся го. Під мадярьскым арештом быв цілый час до року 1944. В його хыжі не могло сходжати ся веце як 3-ми люди, до церькви не мав права ходити, і радіо так само не міг слухати. Но мав велике щастя, же КҐБ такой го не розстріляло. Просили ся го: Почему тебя фашисты преследовали? А він казав, жч є рускый чоловік і так його пропустили.

Чом заслуженый учітель математікы стає ся поетом? Або як сам Іван Ситар говорить: Головов я математік, а сердцьом – поет.

Іван Ситар: Мій жывот так ся склав. Дуже люблю наш народ, люблю наш край. Мав єм можность лишыти ся у Франції як учітель математікы, но я хочу жыти і умерти на тій землі. Вже пятьдесять вісем років роблю як учітель математікы, не вшыткы люди тілько жыють як я учітелюю. А тридцять років занимаю ся перекладами літературных творів.

Тяжко ся писало на зачатку. На Підкарпатю ани втогды, ани теперь нихто не вірить в таке понятя як літературный русиньскый язык. Нелегка путь, не значіть нереална, але на ній треба ставати. Жебы нашы писателі не писали на великорусском языке, так як заставила втогдышня епоха Андрія Карабелеша, Анатолія Кралицького. В тых часах быв великый вплив русофілства в краю. Мій отець быв русофіл. А коли-м го ся просив чом є русофіл, він одповідав: Іване, мы, просты люди, до 1918-го року ани шайны не мали про Україну. А я глубоко пересвідченый, жо писати по русиньскы треба, хоць я добрі знаю і україньскый і руськый язык. Русиньскый язык є могучім славяньскым языком з прадавным фундаментом. І зачав єм писати своїм родным русиньскым языком, бо є унікатным, міморядно богатым, добрым про выражіня найтонших людьскых чувств і найглубших думок. 

Книжка Русинська Шевченкіана (2019) Івана Ситара

Довгый час бояв єм ся, же не буду мочі протлумачіти высоку класіку, таку як Єсенін, Пушкін на русиньскый язык. Но як видиме, діло успішно зроблено. В моїм сердці Тарас Шевченко занимать велике місце, а вірш Мені тринадцяти минуло знаю з дітинства. Но на його творчость позерав єм боком, мав єм страх перед самым собов.

Коли зачінав єм роботу над перекладом Заповіта Шевченка, та не позерав єм до інтернету, жебы не быти зманіпулованый дачіїма думками. Наприклад, Заповіт є потлумаченый на 157 языків світа. Дома маю пятитомник Шевченка (р. 1957), з котрым і нарабляв єм. І дуже тішыть, коли чітателі кажуть, же тексты в книжці Русинська Шевченкіана суть перекладами на русиньскый язык, а не якась моя властна інтерпретація його літературных діл. Знаю, же ниякы переклады ниґда не пересягнуть оріґінал, але хочу доказати вшыткым, же цілосвітово знамы творы достойно звучать моїм родным русиньскым языком.

Люблю Шевченка, бо ани єдно ним написане слово не стратило свою актуалность і днесь у ХХІ. столітю. В моїй книжці Русинська Шевченкіана можете найти і протлумачены заповіді Шевченка, котры рекомендую про каждоденне чітаня Русинам, незалежно од їх єрархічного поставліня.

Діакрітічны позначкы і іншоязычны слова в русиньскім языку. Што таке діалект з точкы погляду Івана Ситаря.

Іван Ситар: З мого погляду треба хосновати діакрітічні позначкы в русиньскім языку. Жаль, кодіфікованый штандарт русиньского языка в Словакії не обсягує діакрітічы позначкы. Так само і Русины Мадярьска не узнали за потребне хосновати діакрітічны позначкы в своїй варіанті языка.

Русиньскый язык має і діфтонґы (пой) і тріфтонґы (голубці). На плечі писателів паде велика одповідность при хоснованю діакрітічных позначок, треба ся заглубити до языка і чути його тонкости. В своїй творчости актівно їх хосную. Творити русиньскый літературный язык на базі фонетікы, як на мене, то фантастіка. Писати як чуєш не є правилнов тактіков. Наприклад, Іван Петровцій, небіжчік, писав лем про своє село, і про бівшу часть Русинів його язык быв неясный. Зробив словник на 1500 русиньскых майже забытых слов. Але язык є жывый орґанізм і він ся розвивать, та писати як говорили у ХIV. столітю не мож.

Быв єм часто обвиньованый із хоснованю іншоязычных слов. Но жыючі в центрі Европи і на граніці з чотырьома штатами є то природный процес. Хтось бісідує амбрела (з анґліцкого), другы кажуть параплийка (з французького), а треті говорять парасолька (з україньского), а вже у Хусті говорять ширнівка. Така шпеціфічность нашого языка. І множство русиньскых діалектів так само нич не псує. Діалекты суть богатсво языка, їх треба всокотити. Не треба далеко ходити, україньскый язык не выникнув з вакуума, а на базі полтавскых діалектів. Не виджу біды писати літературны творы діалектами.

Перша моя книжка была написана в языку мого родного села Кайданова. Но аж по выданю книжкы зрозумів єм істину — язык має мати обґрунтованя, а не лем писати як знаєш. Зато-м перечітав ґраматіку Івана Гарайды, і отця Димитрія (Сидора, позн. ред.), і Анці Меґейли і вшыткых остатніх. Вшыткы бояли ся хосновати діакрітічны знакы. В резултаті сотворив єм властный погляд, діакрітічны знакы суть выслідком мойой плодной роботы з языком. Жебы передати языковы нюансы, треба їх выужывати. Наприклад, Французы кладуть над буквов е аж три тіпы знаків. Окрему позорность треба приділити умлаут (прегласка — позн. ред.), котре хоснують за прінціпом — чітати букву так, як говорять у твоїм селі. Занимаю ся языком на аматерьскім рівню, но мойов ашпіраційов є писати професіонално по русиньскы.

Планы до будучности

Іван Ситар: Теперь нараблям з великов прозов. Хотів бы-м написати о бытю Русина з огляду на конкретны сполоченьскы сітуації, описати як ся чув простый Русин. Не буде там одказів на класіків марксізма і ленінізма, на ідеалістів і матеріалістів. Буду писати так, як то виджу і як єм порозумів тоты часы.

Треба думати реалныма катеґоріями, а не фарбити вшытко єднов фарбов — чорнов або ружовов. Комуністы зробили нелем много шкоды про наш народ, але і великого хосна. У році 1945 в октобрі заложыли Ужгородьску державну універзіту. Бо хто ся ту скоріше учів на універзітах? Та скоро нихто. Подакторы ходили на штудіюм до Відня ці до Прагы.

Популарiзація русинства на Підкарпатю

Болить мене душа за судьбу нашого русиньского языка. Діти в місті цалком не знають язык, часто вже і не розумлять нашому слову. Ту ся народили, та понятя не мають што є русиньска бісіда. Про тых, хто ся хоче навчіти наш язык, у своїх книжочках давам куртый словнічок на ліпше порозуміня. Як вчітель математікы на годині все найду минутку, абы утнути русиньску тему.

Быв у мене єден мудрый-премудрый штудент з Великоберезнянщіны, Воловецького району, Ваня го звали, котрый говорив: По тім, як єм ся учів у вашій класі у Верхніх Воротах (село на Підкарпатю, позн. ред.) вшыткы будуть Русинами. Треба дітям сміло говорити абы ся не ганьбили за то, кым суть. Другы великы державы могли бы ся гордити нашыма вызначныма особностями, а мы на нашім малім Підкарпатю боїме ся наголос слово повісти, хто мы.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Каріна Муляр

Народжена на Підкартатьскій Руси близько міста Мукачево. Од року 2015 штудує на Пряшівскій універзітї в рамках Інштітуту русиньского языка і културы в містї Пряшів. Є першов штудентков з Україны, котра успішно абсолвовала бакаларьскый штудійный проґрам – русиньскый язык і література. Остатнїй час активно ся занимать темов Русинів в США. Актуално веде проґрам «Голосы Русинів Підкарпатя» (середа, 18.10 год). Контакт: karina@lem.fm

Коментарі