27. марца собі припоминаме 115 років од смерти великой особности в історії Русинів Юлія Ставровского-Попрадова.
Юлій Ставровскый (псевдонім: Попрадов – од рікы Попрад) народив ся в Суліні (днешня Словакія) 18. януара 1850. Быв то русиньскый поет, педаґоґ, етноґраф, філолоґ і публіціста російско-русиньской орьєнтації. Учів ся в ґімназії в Левочі і в Пряшові, пак штудовав у Бадапештяньскій духовній семінарії і на Будапештяньскій універзіті.
Під час штудентьскых літ в угорьскім головнім місті познакомив ся з Константином Кустодієвом, російскым діпломатом і священиком православной капліці на передмістю Будапешту, дякуючі чому познакомив ся із російсков літературов. Попрадов быв высвяченый за ґрекокатолицького священика у 1875 році і робив даякый час в канцеларні Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. Од 1879 року аж до свойой смерти дійстовав у парафії русиньского села Чертіжне, днешній окрес Міджілабірці, Словакія. Рішыня іти до того села прияв по розговорі з Адолфом Добряньскым, котрый таксамо мав великый вплив на Попрадова.
Попрадов творив лірічну поезію, етноґрафічны статі а записовав і фолклор. Його творы выходили в ґазетах і журналах: Свет, Новый свет, Карпат, Листок, але і в мадярьскых періодіках. Продовжуючі традіцію народных будителів старшого поколіня, Попрадов кликав Русинів, жебы „вчіли самых себе“. Поезія Попрадова має переважно сполоченьскый і політічный характер. В ній домінують мотівы патріотічны, будительскы і тематіка Славянів.
Юлій Ставорвскый-Попрадов писав підкарпатьскым варіантом російского языка, хоць як премісу к народному возроджіню поважовав кодіфікацію русиньского языка. Написав дакілько языконаучных статей, написав по російскы і „Русскій букваръ“, котрый доднесь не быв публікованый.
Його історічны роботы присвячены Краснобрідьскому монастырю і селу Чертіжне были выданы по мадярьскы. По смерти Попрадова были його роботы выданы Миколайом Бескидом у 1928 році і Оленов Рудловчак у 1984 році.
Юлій Ставровскый-Попрадов умер 27. марца 1899 в Чертіжнім.
Юлій Ставровскый-Попрадов – Я русский!
Было время, когда тьмою
Помраченный разум мой
Русскую народность свою
Гордо почитал чужой.
Сердце мое зимно било
За святую Русь, народ,
Слово Русское не мило
Проговаривал мой рот.
Я стыдился, если Славы
Сыном назвали меня,
Я умовлял чужи нравы,
Презрев Русское племя.
Врагов следовал знамени,
Врагов подпирал в споры,
Против Русского племени
Клял я в чужом таборе.
Но успев, меня озарил
Свет самосознания.
Мою гордость я удавил:
Русским почитаюся!
Сердце бьєтся внутренним жаром
За святую Русь и кровь,
Рот мой пользуется даром
Говоренья Русских слов!
Сыном Славы называться
Великое счастье мне.
При Русских нравах остаться,
Стремлю при каждом шаге!
Русских знамени следую,
Борюсь против злых врагов,
За народность, мне святую,
Готов пролить мою кровь!!!
Петро Медвідь
Жрідла:
Ед. Анна Плішкова: Муза спід Карпат, Русиньска оброда, Пряшів 1996.
Павло Роберт Маґочій – Іван Поп: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів, Видавництво В. Падяка, Ужгород 2010.
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
Сулин над Попрадом, місце народжыня Юлия Ставровского-Попрадова
Коментарі