Катажына Шведа оповідат о єй «Босорці», о лемківскости в поезиі і в жытю

Катажына Шведа вродила ся в 1990 році. Єст поетесом, фотоґрафком. Выховала ся на Лемковині. Вывчыла ся на учытельку іспаньского і анґлицкого языків. Єст абсольвентком Університету ім. Й. В. Ґете во Франкфурті над Майном. Выріжнена Творчом Стипендийом Міста Кракова (2020). Мешкат і працує в Кракові. Бадат свою лемківскіст. На днях печатала дебютантскій збірник поезиі «Босорка».

Наталія Малецка-Новак: Прочытала єм деси в глубинах інтернету, што хочеш припомнути світу о Лемках і што сама маш лемківскє коріня. Зачнийме од того другого. Оповідж нам дакус веце о істориі свойой родины.

Катажына Шведа: Мій дідо был Лемком. Походил зо села Перегримка, недалеко Ґорлиц. Як мал сімнадцет років, выселили го на украіньскій степ. В поспіху забрали лем тото, што повело ся ім на скоро спакувати. На місци копали компері, іли пляцкы з копривы, наймолодшы діти вмерали з зимна і голоду. Дідови повело ся вернути до Польщы, долго ся ховал, аж здобыл польскы документы і оселил ся в Святковій Великій, де был тереновым робітником надлісництва. Американьскій терапевта Марк Волінн в книжці «Не зачало ся од Тебе. Як пренята в спадковині травма влият на тото, кым сме і як тото скінчыти» занимат ся темом травмы закодуваной в ґенах, пише про тото, же можеме достати як біолоґічну спадковину консеквенциі травм аж і трьох попередніх поколінь. Хоц істория была перемолчана, то єй емоцийональны сліды фурт можеме одчувати. Інтересуюче, як барз днес пересякнена травмом єст лемківска земля. В хыжы невельо бесідували про тему выселінь, лемківскости. Історийом Лемків заінтересувала-м ся аж на студиях, зачала єм чытати, звідувати, досліджати, хотіла-м дознати ся як найвеце.

Выховувала-с ся в Котани, де Лемковином аж кыпит, о кілько мож так повісти, выливат ся туга за часом сперед выселінь, всядиль мож стрітити сліды неприсутной Лемковины і того, што остало. Аж за парома верхами найдеме барже «жывы» лемківскы села. Ци тото уформувало Тя як поетесу? Одкале ся поезия взяла в Твоім жытю? Памяташ першы стихы?

Тот порожній і зловістный краєвид мал великє влияня на тото, кым єм тепер. Роками формувал мою вражливіст і так міцно в мене вошол, што не знам, не хочу ся од него освободити. Зато фурт вертам в Низкій Бескід, зато така, а не інча поезия, полна Лемковины, тырвогы і тугы за домом. Зачала єм писати вершы завдякы моій учытельці польского языка, Івоні Турек. Памятам свій першый [текст верша в ориґіналі – прип. ред.]: « Stare góry opowiadają cudowne baśnie. Wchodzę w głąb skalnej tajemniczości, by posłuchać pięknych opowieści. Nagle… wzbiło się ku górze. Cisza… i tak to się zaczęło: dawno, dawno temu…». Уж товды єм певно перечувала, што тоты горы ховают в собі вельо історий, як дітина не знала єм іх іщы одчытати.

Што стало ся пак? Як уформувало ся Твоє жытя? Чым занимаш ся наштоден?

Тот верш написала єм в основній школі, пак вчыла-м ся дале, пішла-м на філолоґічны студиі, найперше в Польщы, пак в Німцьох, аж пак вернула-м. Вернула єм на Лемковину, бо штоси бесідувало мі, же маме зо собом нерозрахуваны справы. Коли вернула-м, зашыла-м ся в Котани, де зачала єм писати «Босорку». Остала єм гын на пару місяців, пак перенесла-м ся до Кракова, де дале мешкам і роблю. Не еміґрация, а верніня домів стало ся для ня причынком, імпульсом до писаня. Хто знат, быти може кєд бы не Лемковина, николи не вернула бы-м до поезиі.

Появила ся тіж фотоґрафія. На місце поезиі, попри, а може вєдно?

Фотоґрафія є для ня релятивні фурт новым нарядьом. Першый апарат купила єм в 2018 році, то был старый Зеніт ЕТ. Одраз зачала єм фотоґрафувати в Низкым Бескіді. Скоро ся зорієнтувала-м, што так моя поезия, як і фотоґрафія бесідуют тым самым языком, дополнюют ся, доповідают. Там, де єден зо способів заводит, на ратунок приходит другій. В фотоґрафіі хосную традицийны методы: апараты на клішы, шляхетны технікы, долгы годины проведены в темній комнаті. Така робота дає мі нагоду на тото, жебы ся затримати, смотрити уважнійше, глубше дыхати.

В Твоіх вершах найдеме вельо однесінь до лемківской спадковины. Лемківска культура, язык, традиция были/сут присутны в Твоім жытю?

Як дітина несвідомі єм дорастала в останках лемківской культуры. Проявляла ся як поєдны слова, співанкы, святочны обряды. На жаль дідо вмер, коли мала єм сім років. Невельо памятам з тамтого часу. Коли проходила єм до дідів до лісничівкы дідо сідал на постели в своім покою, а мы, його внукы, вскакували сме під перину, жебы слухати байкы, і то є певно найжывшый звязаный з ним спомин, якій мам. По його смерти баба часом заберала ня на православне богослужыня до Перегримкы, знала єм, што ідеме там для него. Тепер уж єм барже свідома лемківской культуры в своій найблизшій околици і уважні ся ій призерам.

Ци жебы розуміти Твоі вершы, треба чытати іх през призму Твого походжыня? І дале – ци свідоміст того же є важна в жытю?

Знаючы історию Лемків, певністю мож дати ся глубше і дальше пірвати бескідскым потокам, котры плынут в моій книжці. З другой страны, може як раз тоты вершы мают нагоду когоси аж том історийом заінтересувати. Єст в них певно дакій універсализм, хоц він походит з конкретного пережытя. Така доля може стрітити каждого з нас, гев і тепер, в тій або інчій части світа. Зато є то актуальна книжка, допоминаюча ся о голосы меншын, тых з розмаітого погранича. Кєд зас іде о свідоміст свого походжыня, то думам, што в днешній, барз фраґментаричній реальности фурт мусиме звідувати ся о достоменніст. Днешні звіданя повинны єднак выходити значучо дальше і розпознавати новы ідентичности.

В своім доробку маш уж літературны успіхы, прим. была-с лавреатком проєкту Літературного Бюра «Połów 2017», здобыла єс другу нагороду в XV Загальнопольскым Перегляді «Połowy Poetyckie» Ґдыня 2016. Тілько што вказала ся Твоя дебютантска поетицка книжка «Босорка», реализувана в рамках Творчой Стипендиі Міста Кракова. О чым она є? Што хочеш повісти світу?

«Босорка» то книжка о втраті хыжы, выселіню, пробі найти ся на чужій земли, тузі за свойом. През цілу книжку плыне Вислока, звільнят, приспішат, рядит ся своіма правами, приплыват, одплыват, вымітує на беріг, ховат в своіх водах упіры. Єст женом, рвучом силом, назначат бескідскій краєвид, але на кінци піддає ся тому, што нехыбне, входит до Віслы, той тырвожной, приносячой нежаданы останкы міст. «Босорка» то тіж книжка о женах. В моій поезиі жена, як і ріка, єст стихійом, рвучом силом, мамуном, котра заберат діти мамом і взамін підмітує до колыскы одмінців, єст босорком, котра псує молоко, старом, брудном прачком, чарівницьом, упіром. То книжка о сильных і непересічных женах, але на жаль выключаных з соспільства за одмінніст. Йоанна Мюллер-Лічнер, знаменита поетеса, літературознавчыня і літературна критичка, в рецензиі «Босоркы» повіла барз вельо важных слів, м.ін., што є то книжка «імаюча еха і сліды родинной оповісти, котра вписує ся в шыршу – болячу, полну дір та молчаня – історию лемківской вітчызны і чужыны: ‘той’ і ‘тамтой’ землі, на якій прожывано, яку одберано, яку вкінци ся одзыскує: через памят, фотоґрафію, верш». Горячо рекомендую тот допис, мож го прочытати в Бібліотеці Літературного Вюра.

Што Тя інспірує в творчій роботі?

Особливо тото, што пересічне, заєдно неосвоєне. Така є як раз Лемковина. Має якісу непояснену енерґію, котра постійно ня притігат. Для ня є важным тото, же як раз тото, што в ней дивне, выходит зо штоденности і пересічности. Фройд підкрислал, же Несамовите появлят ся товды, коли заводят нас смыслы і рацийональный огляд на світ, то як раз товды зачынат ся віра в духы, чары і надприродны силы. Лемковина є для ня такым простором, котрый выкликує вражыня Несамовитого, хоц порожній, то в якісым смыслі остає выполненый.

Ци цне Ти ся за родинныма странами, коли єс в великым світі?

Барз. Найбарже хотіла бы-м гын замешкати, найліпше в деревяній хыжы, серед старых, дикых яблони. Тота фурт товаришуча мі ностальґія стала ся уж хыбаль моім проклятьом [сміх – прип. ред]. Хто знат, може даколи поведе ся мі вернути гын на все.

Як оціняш сучасну Лемковину, лемківску меншыну. Ци видиш потребу бесідувати про історию Лемків в польскым соспільстві? Якы видиш шансы на перетырваня лемківской меншыны?

Думам, што тема Лемків то фурт велика діра в історично-культуровій свідомости Поляків. Мене о Лемках не вчыли на лекциях істориі, підозрівам, што і тепер нич вельо ся не змінило. Кєд бы вірити в даку надприродну силу поезиі, то може вартат про тото писати. Не зато, жебы дашто змінити. Думам, што поезия такой силы не ма, але може зато, жебы зацікавити, заразити емпатийом, розбудити свідоміст, хоц бы і серед жменькы чытачів. Пишучы книжку, мала єм якісу велику надію, што трафит тіж до осіб, котры невельо знали о Лемках, і в дакій мірі стане ся імпульсом до дальшого поглубляня знаня. Потішаюче є тото, што уж доходят до ня голосы, што як раз так ся діє. Напримір, написал до ня хлопчыско, котрый николи не чул о Лемках, а по лектурі моіх вершів влучыл лемківскє радийо, бо был цікавый, як звучыт язык. Такы реакциі найбарже тішат. Істориі сут жывы, о кілько сут дале оповіданы.

Твоі найблизшы пляны то? Може штоси звязане з Лемками?

Од долшого уж часу пишу повіст, єй акция проходит як раз на Лемковині, але то барз долготерміновый проєкт. Наштоден борю ся з тым, жебы погодити роботу, вчыня, писаня і фотоґрафію. Тепер роблю тіж над фотоґрафічным проєктом пн. «Дикій Схід». То проба вказаня кольориту погранича. Документую не лем сліды минулого, але і сучасных жытелів Низкого Бескіду. Бадам, як траґічна істория Лемковины влинула на днешній характер села. Окрем того, єм участничком Менторского Проґаму Sputnik Photos, де під оком выдатных фаховців, документалистів, роблю над створіньом свого циклю знимок, котрый тіж (і гев несподіванка) буде навязувал до Лемків. Як спомнула-м скорше, істориі сут жывы, покля сут дале оповіданы. Свойом пляную ся фурт ділити, бо може як раз дахто захоче послухати і до чогоси ся му тото придаст. Наша памят часто служыт до хованя минулого, о вельо барже познаєме себе на основі історий інчых.

Фот. за: Фб-профіль Літературного Бюра, фб-профіль Катажыны Шведы