Кольоры з раю

Поколінями переношены спомины про запамятану Лемковину розписуют єй нам як байкову землю медом і молоком текучу, аркадию – леґендарну краіну вічной щестливости, символ спокійности, миру, красы, достатку і соспільного порядку. Рай на земли. В сучасных туристычных реклямовых фольдерах про мальовничы карпатскы горы маме написане, што мож найти ту тишу, успокоіня, сельскє благо. Рекляма приносит і єднозначну деклярацию, што туристы (або артисты) найдут гев свій рай. Хоц, по правді, то роля артистів: сотворити, або розмалювати так велику красу і гармонію, яка єст ідеалом і нероздільно асоциює ся з надприродным.

Кєд звідаме нашых люди: што то означат быти добрым Лемком?, отримаме ясну одповід, котра буде напрямувана на ідеалізуваня. Добрий то тот, хто знає і бесідує на што ден по русиньскы, має лемківскє походжыня, дотримує східнього обряду, плекат рідны обычаі. Памятам, што тоты Лемкы, якы жыли на Лемковині, додавали при тым – добрий Лемко то тот, хто жыє на Лемковині. Тоты, якы жыли на Заході, про тото остатнє ани не споминали. Лем же, коли і тых звідати, ци знают даякого Лемка, котрий не знат уж радити по свому, народил ся в мішаній етнічні родині, не ходит до церкви, ани не святкує як дома, ачий жыє на чужыні і ци хтоси такій може быти добрым іх родаком, по короткым часі на рефлексию, фурт прийде ся ім найперше здогадати і припомянути си тверды реалиі. Правда, каждий в родині мат такых «добрых Лемків», котры уж лем поєдны слова розуміют з русиньского языка, не дотримуют звыків і свят, не постят, коли треба, ани, так гейбы были як сироты, не мают ани полного русиньского роду. І не раз дійдут ґу рефлексиі і повідят, што і віруючы, сальвішы посеред них, то добры нашы люде. Абстракт одорваний од реалий, образ, в очах іх самых то опис добрых, честных і праведных люди, без ґанчів і неґатывных властивости. Лем тым способом все дістаєме лем осуд-желаня. Артистам остає наконец одмалювати оных райскых люди. Вченым, історикам, антрополоґам (тым фізычным і тым культуровым) приходит зас вказувати, як было і єст направду. Якы реляциі даст ся видіти серед соспільства декляративні сопоставленого з Лемків-ангелів. І товды барз скоро – і творці, і вчены, і одбераючы найдут ся в ситуациі розчаруваня, страчыня ілюзий і вытерезвіня.

Під конец XIX ст. французскій маляр Поль Ґоґен намалювал єден з найбільше знаных своіх образів Одкале приходиме? Кым сме? Де ідеме? (D’où venons-nous? Que sommes-nous? Où allons-nous?). Другы малюнкы того артисты тяжко приходит інтерпретувати. За аналізуваня того бере ся вельох. Спрібуйме і мы зробити лемкоцентричний огляд малюнку. Інспірация артисты єст ясна, то книга Ґенезіс зо Старого Завіту і описане там сотворіня чловека. Розмалюваны люде сут выекспонуваны на фоні натуры. Жыют в гущавинах, на краю ліса, над несучом жытя водом, в товаристві нечысленных звірят – пса, котів, козы, павы і білого птаха. Барвы на образі приводят одраз символику перевзяту на выдуманій в вісемдесятых роках XX ст. «лемківскій фані». Горі: зелены лісы, зеленкуваты крякы і така трава; долов: модры, сині і білявы воды. В середині образу на першым фоні сідят, стоят і лежат люде. Сут стары і молоды, єст маленька дітина і страплена старовинка, а кольор скоры тых люди єст так ріжний, як ріжномаітний і доднес непорішений єст тот на спомянутій фані – жолтаво-помаранчовий, аж до яснобарнастого. Люди артиста експонує на фоні райской природы. Они сут головныма героями символичні описуваной істориі чловечой еґзистенциі – од народжыня аж до самопогоджыня з одвічном дольом, до тихой, спокійной і конечной смерти. Посередині намалюваний велич хлоп. Міг бы вести честне і чудове жытя, кєд бы не тото, же зас поважыл ся зорвати з дерева ябко. Согрішыл і самособом може ждати го лем кара од Бога. Його тіло світит ся найяснійшым жолтым кольором. Вшыткы інчы зображены малярьом ситуациі сут наслідством той першопляновой. Мы грішны і тото єст нашом основном властивістю. По правій стороні смотрте – дана была нам при народжыню шанса, плекали нас, ховали і формували. Лем фурт сме не были в силі тішыти ся тым, што было нам дане. Хотіли сме мати більше і параднійше. Прото буде нам забране, одняте, а нас самых жде деґрадация і деформация. Позерайте вліво. Не будеме ся тішыти тым земным райом, жде уж на нас планна доля, застараніст, утерпіня і страданя. Старіст і самітніст хворой жены, котрой скора аж почорніла за вшыткы рокы жывота. Маме розмалюваний наш рай, вказаний як на долони смысел нашой еґзистенциі з його детальні розписаныма етапами. Родиме ся, каждий як надзвычайне бытя, робиме блуды, через котры терпиме, трапиме ся, роздумуєме, прібуєме найти «єдніст» з Всевышнім, старієме ся, споминаме і по часі наш пут кінчыт ся смертю.

Коли прийде нам студиювати малюнок Ґоґена і соткы разів, то ци досправды будеме знати одречы на основны лемківскы вопросы: одкале сме?, кым сме?, де грядеме? Зас лем фраґмент познаня буде нам даний, котрий наконец так попутаме, же мало остане в нас з невинятка, якым сме ся заповідали. Согрішыме самы, бо не найдеме намалюваных на образі лупіжників, выжерачів тіла і душы, всеприсутных бісів, закликуючых до злого. Де они ся діли? Зображена натура зла не несе. То люде самы собі задают біль і присуджают на мукы, хоц на позір каждий жыє в одвічным раю.

На Лемковині і в деклярациях Лемків надале царствує запамятаний рай.

Жолто-помаранчово-барнасте

В середущій части Грециі запанувала посуха. Высохли студні, вшыткы млакы і векшына гірскых потічків. Найстаршы Грекы не могли ани спомянути на такє нещестя. Од часів принятя атиньской демокрациі не было так, жебы не было чым ани козы напасти. Колоскы ярцю были так маленькы, же мож было зобрати з них такой тілько, кілько высіяли. Оливны дерева і крякы винограду завчасу обвіщали, што плоды іх веґетациі будут того рока невеликы. Голосны молитвы до божеств натуры і жертвы, приношены до елефзийской святині Деметры – богыні ґаздів, пастырів, плодности землі, урожаів і рільництва, не были выслуханы. Молитвы нияк не помагали на множыня хліба. Громаді горозил голод.

Дішло ачий і до того, што хтоси потаємні почал красти овочы зо святых сикомор, чествуваных фіґовых дерев. Найбільше благочестны і дотримуючы законів громадяне жадали найти винуватых святотатства. Напомічны в тым мали быти експерты од назначаня ворогів ґрупы, сторожы давного порядку, промовляючы од імени простых грецкых люди.

Од початково полненой ролі – сторожів святых фіґ – з часом принагідна експертскіст в метаню обвинінь дішла до цілковитой професийоналізациі. Пошырило ся тіж поле заінтересувнь такых знавців. Перестали быти уж сторожами прадавной традициі. Знюхали бізнес і найвеце почало іх інтересувати дотримувати порядок назначений арбітральні нима самыма. Оставали тіж професийныма свідками во вшелеякых судовых процесах. В античній Грециі того рода експертів звали сикофантами. Іх зазначена горі начальна специялізация та справувана серед соспільства дотримуючого правил демокрациі роля росла. Хоцкі не знатя, якым способом. Прото сикофанты почали стеречы з часом не лем тых фіґовых дерев, з котрых не вільно было зорвати ани єдного овочу. Почали діганяти і тых, котры уж доцяп несвяты своі приватны фіґы хотіли продавати, або експортувати до дальшых земель. Голосили на право і на ліво, што лем они сут достойны і лем они можут контролювати і рішати, хто правий, а хто робит неправильности. З контролюваня зробили професию. Додам лем на ранті, што добрі платну професию. При судовым процесі могли перевзяти маєток обвиненого бідака, якій не знал бы довести свойой невинности. А треба было найчастійше доказати, што не єст ся верблюдом. В античній Грециі заплатом за «услугы» сикофантів были драхмы, на Карпатскій Руси в часі штораз то частійшых посух – слава, помста за выдуманы кривды і… самособом, реальны грошы.

Специялисты-сикофанты посували ся ачий і до шантажу, жебы досягнути своі цілі. В Ксенофонтовых Споминах про Сократеса приведена єст бесіда Критона зо Сократесом про сикофантів. На жалі Критона, на підліст експертів-обвинителів Сократес дає му пораду – найд такого чловека, котрий бы хотіл і міг одогнати од тебе тых, котры придумали аґресию. Потім довєдна нашли способного, схопного і барз бідного чловека – Архідема. В хыжы Критона тот бідак дістал стріху над головом і ідло. В єдного з сикофантів, котры напали на Критона, одраз одкрыл барз гідні злочынів і вынашол дуже його ворогів. Товды заапелювал до публичных служб, жебы на примірі того сикофанта окрислили, яку кару треба бы му дати, за провины представлены Архідемом. Сикофант, якій знал, што доказаны обвиніня то лем і так частина з більшых його «скверных діл», робил вшытко, жебы Архідем ся од нього одчыпил. Тот не одступлял, закля сикофант не лишыл в спокою самого Критона, а Архідемови сам не выплатил гроши. І міг си Критон надале жыти в спокою, а і камаратя його.

Чом по двох антибурсяных офенсивах сучасных сикофантів не пришла третя? Приде. Долю маме розписану на жолто. Перша посуха і готове… В аттицкій юридиці ситуация представляла ся так: коли оскаржытель не зобрал 1/5 голосів судців дикастериі, признаючых за правдивы скаржыня, мусіл сам заплатити тисяч драхм штрафу. Лем не тото было найгірше. Такій сикофант до кінця жытя тратил право скаржыти другых в подібных справах. До кінця жытя! Санкция была тверда, лем што з того, фальшывых скаржучых, доносителів, денунцияторів-шантажыстів не бракувало. Подумайте тепер над страшечном дольом експерток з рекомендацийом шефа фольклорной ґрупы з Ліґниці. На щестя для них самых жыєме в «ліберальній демокрациі», перевзятій з заходу. Не дотримуєме грецкых правил демокрациі.

Треба при тым повісти, што санкциі, якы тыкали ся можливых кар і трачыня чести за неуспішны атакы, або фальшывы обвиніня, не тыкали ся «посилкуючых скаржучых», котры найчастійше самы были реальныма інспіраторами діганяня выдуманых «неправильности». Лем і так розгрывкы сучасных сикофантів приносят шкоду головно іх меценасам. Адже тоты, котры «не можут повірити в такє выдаткуваня…» повинны самы важыти слова. Бо і іхнє «такє выдаткуваня» може быти причыном рядного осуду. Лем раз, во фраґменті было, а одраз вайкли аж під небеса. Може зато спровокуваны сикофантками были лем тоты обдарены найвекшым полемічным темпераментом і найменьшом здібністю до самоосуду. А же собом полнену ролю мают одмалювану на образі Ґоґена? Хтоси повинен ім тото повісти, лем най уважні позерают.

Каламутна вода

Даде єдно столітя перед спомянутом великом грецком посухом, по другій стороні моря – в краіні, котру звали Фриґія, народил ся писатель, якого доднес знаме під меном Езоп. Він же, пишучы про реальний світ, не одкликувал ся до осіб і реальных подій своіх і несвоіх родаків, лем взял ся за представліня світа природы. Так, пером малювал жолте, жебы каждий виділ лем зелене і синє. Самособом сміял ся з люди, лем для сохраніня свойой безпечности представлял іх як звірята.

Єдного разу мале ягнятко пило сой воду з потічка. На жаль, виділ тото волк. Волк был голоден як фрас. Не іл оддавна, а уця выглядала як малювана, молодіцька і смаковита.

– Но-ле, ты, перестан лазити по воді. Каламутиш мою воду, а я хотіл бы-м ся тепер єй напити.

Ягнятко, хоц было мале і волка ся міцно бояло, твердо одрекло:

– Шановний волку, як можу каламутити твою воду, коли ты стоіш при потоку высоко надо мном? А потічок плыне од тебе в мою сторону. Так то не може быти правда, што повідаш.

Волк на тото:

– А памяташ, што влони бесідувало-с про мене бортак, дурбак, кретин? Я фурт тото добрі памятам.

– Влони? Та такє быти не може. Та-ж прецін вродило єм ся лем піл рока тому.

– Нич ня тото не обходит. Ачий коли то не ты, так был то дахто з твоіх спілплемінців і прихыльників. І ты так само винувате, як і они.

Тота приповідка кінчыт ся фурт єднако. В Езопа волк ся нажер, бо нажерти ся мусіл. І Лемкы сут винувати од століть каждому великому нещестю другых. І тоты з натуром выжерачів найдут причыну, для котрой другы не можут полнити такой ролі, як они. Каламучыня воды то достаточна причына, жебы робити порядок з тыма о натурі рабів, якых задача пасти ся травом. І волків, і ягняток провина єднака. Прото еґзистенция жде іх подібна, єднако сут винуваты.

Маляр Ґоґен не охаблят нас в надіі. Останеме на все ґрупом сикофантів і оправдаючых ся каламутників, на все, а волкы зроблят з нами порядок. Остатні «недоіджены» овечкы будут стремити ґу высвободжыню з проклятого кругу. Лем і они наконец будут розділены. Єдны підут глядати красы і гармоніі в зеленым, другы подумают, же нашли філософічний чыстий камін мудрости, роками омываний в гірскым потічку. Вкінци, порывы сердец заведут і іх до самітности.

Ци Лемкы на все останут собраньом каламутників і сикофантів, оскаржытелів і жертв, ци проявлят ся в них стремліня до творіня братства, спільноты, ансамблю презентуючого єднакы цілі… Ідеального народу, членство якого вносило бы наново почутя безпечного будучого, порядку, миру і спокійности.

Фотоґрафія горі Поль Ґоґен Одкале приходиме? Кым сме? Де ідеме? – Музей Красного Кумшту в Бостоні.

В проґрамі вызвучала авторска співанка Жака Бреля пн. Маркізы в выконаню Маріі Меєр.