Літературний голос молодой Лемкыні доцінений

Молоду Лемкыню, Юстину Михаляк з Ґладышова, выріжнено в літературным конкурсі Шлезской Бібліотекы в Катовицях за оповіданя пн. Подорож в будуче.

Од долшого часу інтересую ся писаньом. Чытам барз вельо книжок і од того тото писаня ся зачало – бесідує школярка. Завдякы розмаітым книжкам познаю новы стилі, м.ін. фантастику, аж і психолоґічны книжкы. В моіх оповіданях люблю тото зо собом мішати, не інакше было в примірі оповіданя «Подорож в будуче» – пояснят. Конкурс орґанізуваний был з нагоды 80. річниці першого печатаня повісти Гобіт, значыт там і назад авторства Джона Рональда Толкіна в рамках проєкту Гобіт – оповіданя про повісти. Прошли два конкурсы на тему фантазы – літературний та плястичний. Учениця семой клясы основной школы в Ґладышові – Юстина Михаляк, рішыла написати дальшу історию Гобіта. Геройом ориґінальной повісти єст Більбо Баґінс, котрий долучат до компаніі Торіна, жебы побороти драґона Смоґа, што занимат Самітну Гору – давну сідибу ґномів. Компанія хоче одобрати назад ґномскє майно.

Книжка о Гобіті є тепер барз популярна серед молодежы. Сама барз ю люблю – выявлят Юстина. Головний герой пережыват цікавы пригоды. Світ ся змінят, технолоґія іде допереду, але не лем тото ся змінят. Міняют ся тіж люде… зато моє оповіданя єст навязаньом до днешнього світа. Хотіла-м порівнати ідеальний, спокійний світ книжкы і наш, теперішній – реляцийонує дале.

Оповіданя чыслит 16 сторін, а робота над ним заняла молодій адептці писаня близко пілтора місяця. Твір Юстины Михаляк был, як єден з двох, выріжнений посеред 117 надосланых робіт з цілой Польщы. Окрем того признано і 3 нагороды. Подія вручаня нагорід і выріжнінь одбуде ся 17. листопада/новембра в Шлезскій Бібліотеці в Катовицях.

Думкы на оповіданя зберала єм в школі, але і на своім подвірци – оповідат Юстина. Більбо переносит ся в будуче і ратує професора, котрий явил ся там уж три рокы назад. Більбо познає наш світ і пережыват розмаіты пригоды. Вшытко кінчыт ся добрі. «Bilbo uśmiechnął się i pomachał wszystkim na pożegnanie. Złapał profesora jedną ręką, a drugą dotknął swojego zegarka. Tak zaczęła się kolejna podróż, podróż powrotna. Obaj zniknęli z oczu cudownej pani Herbs, miłej Lilii oraz mądremu profesorowi Andrzejowi. Dryfowali po przestrzeniach czasowych, aż w końcu dotarli do długo wyczekiwanej przystani – Bag End.» [фраґмент оповіданя Подорож в будуче – прип. ред.].

Хоц написаня того, не было барз легкым, то было вынятковым пережытьом. І знам єдно, мріі ся сполняют – кінчыт Юстина. Выріжнене оповіданя не єст єдиным, котре вышло спід єй пера. Зо свойом молодом, і здавало бы ся, же барз недосвідченом вражливістю, написала рік тому оповіданя про болячу тему – выселіня, котре дітхнуло єй найблизшых і єст частю єй істориі.

Jabłoń opowiada swoje dzieje

Łąki kwieciste, stare, samotne, zapomniane… Przez nikogo niepamiętane. Drzewa stare, smutne, ku ziemi pochylone.

Gdzie nie gdzie zostały jeszcze omszałe kamienie i drewniane sztachety. Stare zardzewiałe garnki leżą wśród traw.

Wszędzie cisza i spokój. Słychać tylko jęki starej jabłoni. Albowiem tylko ona pamięta dawne dzieje. Jak sto lat temu była tu wioska. Był piękny ogród ogrodzony drewnianym płotem. Na jabłoni wisiała stara huśtawka. Jakie to było wesołe i radosne miejsce.

Wszyscy się śmiali i śpiewali piosenki, a drzewo było szczęśliwe, że może być tam razem z nimi.

Życie było kolorowe, aż do tego okropnego popołudnia.

Słońce zaszło za chmury. Zaczął padać deszcz, rozpętała się prawdziwa burza. Wszyscy schronili się w domach. Lęk i przerażenie bił z daleka. Bała się także jabłoń.

Było ciemno. Tylko od czasu do czasu ciemną burzę rozświetlały błyskawice. Było ich tak dużo Jedna wyleciała z nieba i z ogromną siłą uderzyła w gałąź jabłoni. Ta pod olbrzymim ciężarem huśtawki poddała się i z wielkim żalem runęła na ziemię. Z oczu jabłoni długo spływały kręte strumienie łez.

Zobaczyła w oddali ciemne postacie, które zbliżały się niepokojąco. Były coraz bliżej.

Jabłoń nigdy kogoś takiego nie widziała. Ogromna złość biła od nieznanych ludzi. Byli ubrani w czarne mundury i w ręku trzymali przerażającą broń.

Z wielką złością otworzyli drzwi pierwszego domu. Ludzie krzyczeli ze strachu. Matki ocierały łzy fartuszkami.

Żołnierze wszystkich wygnali. Domy zostały puste. Z okien bił smutek.

Co prawda burza szybko ustąpiła, ale po burzy nie wyszło słońce. Nie było już słychać radosnych krzyków i wesołych pieśni. Nie było już dzieci. Nikt nie huśtał się już na huśtawce.

Domy powoli się waliły. Z biegiem czasu inne rośliny wysychały, a płoty i ogródki zarastały. Nikt już nie odwiedzał tego miejsca.

Tylko stara jabłoń pozostała. Tylko ona wie co, się tak naprawdę stało. Ona tylko pamięta dawne dzieje tej pięknej wioski.

Choć minęło już mnóstwo czasu od tamtego zdarzenia, ona nadal wszystko dokładnie pamięta.

Osamotniona, połamana i na wpół wyschnięta, wszystko pamięta. Chętnie wszystkim opowiada swoje dzieje. Co przeżyła, co widziała.

Kwiatki jej słuchają. Ptaki specjalnie przylatują posłuchać jej historii. Historii starej jabłoni.