Людьска скверна

Філіп Рот, америцькый писатель, в 2000 році выдав роман під назвов Людьска скверна (The Human Stain). Головным геройом є універзітный професор Колеман Сілк, котрого цілый його жывот проводить єдна велика таємніця. Таємніцю ся му подарило скрывати перед його дітми, женов, приятелями, колеґами в роботі. Докінця лем дякуючі той таємніці выбудовав собі свою карьєру.

Сілк выростать в часі, коли Афроамеричаны мали в Споєных штатах Америкы обмежены права. Штудовати на універзіті, кідь сьте „чорный“, было неможливе. Но Сілкови, котрый із афроамерицькой родины походив, ся то предці лем подарило і нелем же скінчів універзіту, став ся універзітным професором, взяв собі „білу“ жену… жыв жывот успішного Америчана. Лем з тым, же тото вшытко, ці робочі або пріватны успіхы, здобыв лем вдяка свойой таємніці. Або ліпше повіджене лжі, котру му уможнив сам жывот.

Герой роману має ґенетічну хвороту, котра находить ся раз за не знам кілько припадів. Напрік тому, же має чорных родічів, його піґмент ся справує так, як кібы быв білый. Кідь собі Сілк усвідомить, што вшытко ся вдяка тому дасть здобыти, же бы міг штудовати і жыти жывот „білого Америчана“, спробує щастя, сфалшує свої документы, выдумать собі нове мено і вдяка тому, же никому бы ани на розум не пришло, же бы міг быти чорный, подавать приглашку на высоку школу і є приятый. То але має свої далшы конзеквенції. Кідь хоче штудовати, кідь хоче будовати свою карьєру, нихто ся не сміє дізнати правду. Іншак бы то быв його конець. Зато Сілк нелемже выступать під своїм новым меном, але перерве вшыткы свої контакты з родинов, родічами, але і камаратами, котры бы могли роскрыти його досправдове походжіня. Сілк такым способом, пережыє майже цілый свій жывот.

Катастрофа в його жывоті приходить ку кінцю карьєры. Перед пензійов. Єдного із його штудентів, котрый ся не приготовив на екзамены, хоче професор зохабити не перейти річником. Кідь штудент видить, же Сілк є некомпромісный, схоснує ґарантовану збрань: чорный штудент обвинить свого професора з того, же є расістічный і зато му не хоче дати зробити екзамен. Обвиніня є абсурдне. Бо чорный не може быти проти чорного. Лемже то знать лем Сілк. Приходять му дві можливости. Выявити таємніцю, вєдно з тым і лож, котру цілый жывот жыв і вдяка котрой є днесь тым чім є, што было але могло значіти його конець, або грати свою гру далше і намагати ся пересвідчіти веджіня універзіты, же і кідь є „білый“, не іде о расізм з його боку, але о то, же штудент не сповнив условії.

Рокы пережывана лож го не пустить. Выявити тоту таємніцю бы значіло одречі ся од цілого свого жывота, вшыткого, на чім собі будовав карьєру, значіло бы то признати жені хто досправды є… Про вшыткых бы то быв чоловік, котрый цілый жывот циґанив, на циґаньстві здобыв тітулы, жену… быв бы то просто конець того „америцького“ жывота. Спробує рісковати, але не поможе му то. Не признати. З універзіты го з причіны расістічного приступу вышмарять. Жывот впаде як домик з карет і навеце дале мусить жыти лож, котра є в тій сітуації про нього іщі веце тяжка.

Не припоминать вам то нич? На Словакії, в Польщі, на Україні маєме много „добрых“ науковців, котры ся таксамо як Сілк приспособили добі. Проблем быв іншый як в Америці. Ту не ходило о чорных, але о то, же Русинів офіціално не было. Лемже они і так хотіли будовати свої карьєры, та робили так, як было треба. Хоць русиньского походжіня, підписали ся, не позераючі на своїх родічів, прародічів, під україньску ідентічность, самы себе і своє середовиско пересвідчіли о тім, же суть Українці і „науково“ зачали діяти. Хоць режім ся змінив, тяжко было по роках „доброй“ роботы, на основі котрой здобыли успіхы і тітулы признати ся, хто властно суть, і же їх робота была лож. Ліпше было рісковати, же даяк ся з тым із почлвостьов дає дожыти. Днесь знають же їх лож і лож о Українцях, ці трансформована лож о Русинах-Українцях дожывать. Але рокы не пустять. Уж так треба дожыти, жебы собі ганьбу не зробити.

Іван Ванат в єднім выданю алманаху „Дукля“ крітікує Миколу Мушинку, котрый ся мав выразити так: „Я як науковець не можу твердити, же не є русиньской народности, коли веце як тридцять тісяч людей без будьякого примушіню голосить ся до русиньской народности. Не можу поперти існованя русиньского языка, кідь тоты язык вызнало веце як пятьдесять тісяч людей за свій материньскый і в нім выдавають ся книгы, ґазеты, журналы, роблять ся в нім проґрамі в радію, телевізії.“ Заснованя русиньскых школ, де ся діти будуть учіти історію, културу і язык свого народа на основі азбукы, бере як позітівне діло.

Про Ваната є то не приятельне. Івана Ванат і Микола Мушинка суть на тім єднако в тім, же карьєру збудовали на основі того, же ся приспособили добі. І жыли лож. Різниця міджі Ванатом і Мушинком є в тім, же Ванат собі якбач вже выбрав долю професора Сілка, а Микола Мушинка іщі може має шансу закінчіти свою карьєру честно.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

словничок лемківского языка

скверна – нечыстота (Лемкы хоснуют польонізм пляма)

Днес поясняме лем тото єдно слово, хоц і ноно церковно-славяньскє. Вшыткы інчы русиньскы рядкы сут зрозумілы.