Медже Высовом а Ходачковом – 70 процент – субота, 20.00 год.

 

Але товды не вшыткых выгнали, част родин лишыли на зиму, то была гейбы репетиция. Спамятали ся, же тоты Лемкы іщы ся придадут, покаль в Высові, приграничным селі, зорґанізуют жытя без його одвічных жытелів. Першым потягом, уж в маю поіхала старша сестра Єфроскы, Ганя з родином. І по двох тыжнях за ньом приіхала до тернопільской области Єфросинія. Мала стация Великій Ходачків – величезне мурянчыско, тисячы переселенців…

 

«Мі ся здавало, што я свою Ганю уж не найду в тым світі блудным…» Нашла. Стрітили ся. І зачало ся жытя на чужыні. Трудно было привыкнути в тім Великім Ходачкові. «Коли мы ту приіхали, то тот воздух, тото повітря так довго смерділо нам… Звыкли сме до чыстого гірского повітря!». Але не лем повітря было інакше… Зачало ся колгозне жытя… Для чужых Єфросинія Корін робила так, як для себе, на колгозным поли – як на своім, бо інакше не знала. «Вшыткы з мене ся сміяли: Tы так каждий бурачок маш підперти!» А Лемкы так были од маленькости привчены, а робити по совєтскы, як-буд, не знали і не хотіли.

 

О тым і не лем о тым – днеска оповідат Высовянка – Єфросинія Кулик (з д. Корін), яка вродила ся на Лемковині в 1929 році.