Михал Сандович (22.01.1939 – 22.12.2003)

Мало во світі так енерґічных і веселых люди, щырых патріотів, якым был др Михал Сандович. Днес 11. річниця його смерти.

Др Михал Сандович вродил ся 22. січня 1939 р. в Варшаві, хоц першы рокы свого жытя провюл на Лемковині, в Устю Рускым, де його няньо о. Максим Сандович (сын священномученика Максима) был парохом тамтышньой парафіі. ІІ Світова война і гітлерівска окупация (враз з єй конфідентами) причынят ся до выізду Сандовичів з Лемковины до Білогостоку, одкале в 50. роках ХХ ст. перенесут ся до столичной Варшавы. Ту Михал Сандович кінчыт студиі на Варшавскій Політехніці, докторизує ся (1971 р.), остаючы 34 рокы выкладачом той учельні. Як архітект, запроєктувал вельо костелів, осіль і ріжного рода будинків, спілпроєктувал тіж варшавскє метро.

Од 90. років ХХ ст. актывні діє в русиньскым просторі. На тото напевно великє влияня мала канонізация його діда – о. Максима Сандовича. Приходит до Стоваришыня Лемків (будучы потім заступцьом ведучого СЛ), закладат кружок СЛ в Варшаві і являт ся основательом Фундациі Спераня Лемківской Меншыны “Рутеніка”, через котру реалізує вельо стратеґічных для лемківской достоменности проєктів: выдає книжкы, словник Я. Горощака, підручникы М. Хомяк, буквар П. Мурянкы, сучасну Ґраматыку лемківского языка (авторства Мирославы Хомяк і проф. Генрика Фонтаньского) і вельо інчых. Орґанізує таборы і школіня для русиньской молодежы. Кількіст імпрез, до котрых зачыслиме концерты, конференциі, меньшы і більшы стрічы, ани не єм в силі зрахувати.

Постійний оптимізм, енерґію до діяня і погоду духа Михала Сандовича мал єм нагоду познати на парох акциях, при котрых міг єм з ним спілпрацувати. Найбарже сідит мі в памяти вакацийне школіня для діти Лемківскій язык з компутером в просторах Польско-Японьской Школы Компутеровых Технік в Варшаві. Правда, рано діти ся школили, але то вакациі, зато кажде пополудне было заплянуване на всякого рода забавы, прогулькы, візиты в радию, телевізиі і інчы, з котрых лемківскы діти мали велич втіху.

Але по голові фурт му штоси ходило. В недільне пополудне задумал, же школіня не може проходити без великого банера і лемківской фаны перед школом. Вкінци най вшыткы знают, же ту Русины пришли! Але найд ту, хлопе, два грубы метальовы триметровы столпы в неділю пополудньом. Задзвонил до мя пан Михал і повіл “Збераме ся”. Ани-м не звідувал, бо, жебы не тратити час, все бесідувал: “Поясню в дорозі”. Припомнул сой, же зо двадцет років тому на якысій будові під Варшавом лишыл такы столпы. Уж подзвонил ту і там, по дорозі взяли сме вырваного з недільного (!) полуденка пана, котрий нам іх порізал, так мали сме до чого причыпити банер і фану.

Інчым разом, уж в будний ден, чую: “Треба зробити Лемківску Ватру в Варшаві”. Чом бы ні – подумал єм, несміло звідуючы о термін. Мусіл єм забыти, же Михал Сандович мал свій календар. То мікс вшыткых календарів світа, котры ся переплітают з собом, накладают, а часом фунґуют пори собі. “Заран зробиме І Лемківску Ватру в Варшаві”. Дальше-м не звідувал, бо решта пояснила ся “в дорозі”. Не знам, ци буд-хто во світі бы здолял зорґанізувати таку імпрезу з дня на ден, на котрій было радийо, телевізия, інчы медиі, а окрем того більшіст варшавскых Лемків, або любителів лемківской культуры. З музыком, співаньом і печыньом кобасы. Пришло бодай зо 200 люди!

Не знам, ци даколи іщы стрічу такого чловека, што днес задумат, заран подзвонит, а позаран уж вшытко готове. Такого чловека, котрого, кєд вышмарят дверми, войде через вікно. Такого чловека, што час рахує на стрічкы, бо кєд дорога з Варшавы до Крениці занимат 6 годин, т.є треба выдумати шіст стрічок до новой авторской співанкы.

Фурт нам Вас бракує, пане Михале!

Др Михал Сандович одышол од нас 22. грудня 2003 р. в шпытали в Лодзі, де нашол ся по автомобільній краксі, вертаючы до Варшавы, як все – з лемківскыма справами в своіх течці. Похоронений єст на земли своіх предків, в Ждыни на Лемковині, одкале походил його дідо, днес причыслений до лику святых – св. Максим (Сандович).

Вічная памят!