Множіня діліньом

Вєдно з кінцьом школьского рока пришла про україньску, ці „русиньско-україньску“ меншыну смутна вість. Далшы дві школы з навчальным языком україньскым кінчать. Є в них мало дітей і Словакія з довгодобого горізонту ани не мать дяку даякым способом підпорьовати малокласны школы. Лем тыждень перед тов справов єм мав можливость чути анкету, в котрій ся участных україньского фестівалу у Свіднику просили, як оцінюють тогорічный 60. юбілейный річник. Векшына тых, котры одповідали, самособов фестівал хвалила до небес. Не бісідовало ся о штораз низшій участи людей і далшых „неприємных“ реалностях. Аж на єдного пана, котрый повів, же найвекшый проблем є в тім, же сьме ся зачали ділити на дві народностны меншыны. І тым ся ліквідуєме. Реаґовав так якбач і на то, же реално видів, як фестівал упадать нелем кількостьов позерачів, але і якостьов.

З тым, што звідованый повів в рамках анкеты, мож лем быти согласный. Але треба собі пояснити хто ся ділив і хто ся тым ліквідує. Оно, оптіка звідованого і оптіка Русинів є діаметрално розділна. Лем з тым, же оптіка русиньска в раеалных штатістіках давать за правду Русинам. Покля собі звідованый участник фестівалу думать, же Русины были тоты, котры ся зачали ділити і зато теперь приходить к даякій ліквідації, пак то може ани не є оптіка погляду на тоту справу, але скоріше насаджіня собі окулярів на зваряня, через котре чоловік не видить абсолутно нич коло себе, лем малый пламінок, кідь уж зачне зваряти.

Правдов є, же Русины по 1989 році, не зачали ділити ся (од україньского народа), але по довгых роках, коли ся не могли приголосити ку своїй народности, зачали ся принавертати ку своїм коріням. Они ся не зачали оддільовати од Українців, бо ниґда Українцями не были. На такім факті, котрый є опертый о історію, не може предці змінити нич дашто таке, як приказ ці рішаня комуністічных властей в нашых державах перед роком 1989, котры нам діктовали, што сьме. Тото принавертаня ся „домів“ было природнов тенденційов Русинів, значіть неполітічнов, але выходячов десь з внутра чоловіка. З того, же Русины перед собов мали якыйсь образ, заповідь своїх предків, котрым хотіли зістаты вірны. Кідь маєме бісідовати о якымсь діліню, пак ся зачали од народа ділити якраз тоты, котры засновали Союз Русинів-Українців Словацькой републікы, ці іншых орґанізацій у світі. В часі, коли народ знова возродив ся, они не хотіли видіти тото возроджіня (з політічных причін, ці з причін властного блага) і виділи лем синє небо під котрым на жовтім полю хотіли знова брати уроду з роботы на продовжованю українізації народа. Не усвідомили собі але, же на тім жвотім полю їм зіставать штораз менше людей і так урода не буде з рока на рік богатша, а навспак. Также не пустили до школы русиньскый язык, не пустили Русинів, жебы перевзяли фестівал ітд. а поступно страчають вшытко, на чім їм так на чудесо залежало.

Кідь звідованый бісідовав, же ся ділиме на дві народности і так ся ліквідуєме, мав правду. Мав правду в тім припаді, кідь то думав так, же ся они одділили од народа і так ся ліквідують. Народ є ту, але їх Київ є далеко. Видіти то на тім, же є штораз менше україньскых школ, бо люди о то не мають інтерес. Же все менше людей приходить на їх події. Же Русины всягды здобывають векшу кількость і Українців, ці „Русинів-Українців“, на Словакії є вже лем дашто веце як 7000, в Польщі є Лемків-Українців менше як 300. Бо оно то є так, што дакотры може не збачіли дотеперь, же народ, то не є бунька. Не множыть ся діліньом. Народ, є ціле тіло. І кідь му хтоць хоче одрубати руку, може ся му то подарить, але пак мусить раховати з тым, же тіло знать пережыти без єдной рукы, але тота єдна рука є одсуджена на „нежытя.“ Факты днесь ясно вказують, хто зістав тілом і хто є одрубанов руков.

Петро Медвідь, Пряшів   

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА