Покля бы днесь світ не страшыла хворота, в тых днях бы сьме якбач были свідками многых святковань 75-ой річніці перемогы над фашізмом і закінчіня Другой світовой войны. Парадоксно на свободу сьме собі дакотры мусили почекати дакус довше, бо не так цалком пришла з кінцьом войны.
В першім шорі треба повісти, же не вшыткы народы, котры стояли на кінцю войны на боці народів – переможців, здобыли кінцьом войны свободу. Ґеополітічна гра, котру розограли кінцьом войны союзнци, і котра значіла поділіня Европы на Запад і совітьскый блок, значіла, же многы народы, котры мали стояти гордо меджі переможцями, стали лем рабами нового тоталітарізму, котрый пришов з Москвы.
То, хто на то доплатив найвеце, не є темов. Но можеме конштатовати, же Русины суть приклад як з учебника. Хоць мали профітовати з перемогы, пришли о вшытко.
Хоць Русины мали свого „міністра“ про Підкарпатьску Русь в екзіловій владі, яка сиділа з презідентом Едвардом Бенешом в Лондоні, в особі Павла Цібере, хоць Русины были другов найвекшов народностьов в армаднім корпусі ґенерала Людвіка Свободы, хоць вмерали на Дуклі, освободжовали, брали участь і на Словацькім народнім повстаню, але так само были і в леґіях на Западі, нич не помогло, жебы не стали народом переможців, котрым взяли вшытко.
Днесь можуть быти лем шпекулації о тім, ці презідент Бенеш не підцінив сітуацію почас войны, кедь быв „окдрытый“ тому, жебы бісідовати з Кремльом о повойновій долі Підкарпатьской Руси, ці не міг штось зробити, кед было ясне, што од 1944-го року проходить на освободженім Підкарпатю, припадно ці могла дашто реално робити Чехословакія, котра не сиділа в клубі тых, котры на конференціях рисовали контуры новых граніць. Фактом є, же Русинів чекала по войні далша рана, і то така – під пас.
Русиньска теріторія, признана мірным договором по Першій світовій войні як окремый субєкт меджінародного права, теріторія, котрій мала быти признана автономія, стала вдяка рукам кремельского узурпатора наконець лем яковсь областьов Україны, а што є найгірше, народ, котрому тота теріторія стовкы років належала, быв вычеркнутый з мапы світа цалком. Наперед на споминанім Підкарпатю, а поступно і в далшых державах, котры ся, нажаль, вшыткы знайшли в блоку країн, котры мав під контрольов Совітьскый союз.
Значіть, намісто честного місця меджі переможцями, стали сьме ничім, неіснуючім народом, без фалатка свойой землі. Нашыма предками выбойовану свободу сьме могли зачати спознавати аж о много років пізніше, кедь ся цілый совітьскый блок, а пізніше і союз розпав. А доднесь, наперек голошеній декомунізації на Україні, властно свободу голосити ся ку свому народу і быти повно акцептованый сьме не здобыли.
Історічны дії, факты, котры з того выпливають, днесь не зміниме. Мінити, овпливньовати можеме лем час і світ, в котрім жыєме. Русины не были єдиный народ, котрому ся по Другій світовій войні, наперек тому, же стояв на боці перемогы, стала кривда. Но думам, же зіставають народом, котрый є доднесь забытым меджі переможцями.
Думам, же є найвысшый час, уж лем з почливости ку нашым предкам, одкрыто вказовати, же меджі народами переможців суть і Русины. Же не сьме о нич менше переможцями, як іншы народы того клубу, і же нам меджі нима належыть місце.
Наш народ быв певнов частьов протифашістічной боротьбы, котра закінчіла ся великов перемогов. І нашы предкове приношали людям свободу од фашізма. Мало бы ся о тім знати єднако, як ся то знать о іншых, векшых ці меншых народах, бо жывоты Русинів, котры впали в бої за свободу, не были о нич менше цінны як жывоты іншых. А перемогу можеме святковати вдяка вшыткым, котры на тій боротьбі взяли актівну участь.
Є час, поставити ся за своє місце в клубі переможців. Може якраз тото бы міг быти і ключ ку одклятю нашого вопросу на Україні. Ку переможцям ся предці не мож справовати як ку рабам. І мы были на боці перемогы.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com
ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
Коментарі