Нагороды нагородами, а зрадник зрадником

Тиск, котрый ся в остатнім часі робить на Мукачівску ґрекокатолицьку єпархію, є штось, што ся до головы не вмістить. Націоналістам не є нич святе.

Ани юбілейный рік, котрый єпархія бы мала спокійно пережывати. Як пята колона в тій боротьбі уж вказав ся і чоловік, котрому од русиньской єпархії не смерділо брати нагороды – Олександр Гаврош.

Олександр Гаврош, чоловік, котрый сістематічно, і за помочі лжи як робочой методы, очорнює вшытко, што лем дакус бы пахло русинством, в тых днях, хоць не прямо, выступив і проти Мукачівской єпархії. Ціль є єдиный. Вказати, же она не має чом быти окремов, і треба єй насервіровати на обідове мену галичскій церькви.

В статі під назвов Ідеолоґічны міфы. Ці хрестили Закарпатя Кіріл і Методій?, котру написав про україноязычне Радіо Свобода, Олександр Гаврош не бісідує о статусі єпархії. Но каждый, хто знає нараховати до пять, мусить про прочітаню знати, о яку пропаґанду авторови іде.

Подля Гавроша настоятель православного собору в Ужгороді, отець Димитрій Сидор, актівно пропаґує „єден із основных каменів закарпатьского сепаратізму“, „міф“, же „Закарпатці першы хрістіаны на Україні“, кедь говорить о тім, же тутешніх Русинів хрестили іщі Кіріл і Методій. Додає, же ку тому придавають ся і „деякы пропаґандісты“ Мукачівской ґрекокатолицькой єпархії.

Гаврош собі селектівно выберать історіків, котры бы му могли потвердити, же то лем міф, а селектівно собі выберать і дакотры реалії.

З історіків собі выбрав Алексія Петрова ці Ірінея Кондратовіча, а за помочі цітацій з їх робот має намагу вказати, же ани єден з них нич таке, же бы Русинів на Підкарпатю хрестили Кіріл і Методій, не пише. Докінця пише, же історічна наука пішла допереду, але доказів, же тоты двоми святы хрестили „Закарпатя“, дотеперь не є.

І так лоґічно Русины можуть дяковати князьови Володимірови і княгыні Олзі. І так, самособов, то він прямо не пише, чом бы сьме не мали быти єднов церьков – україньсков, кедь бісідуєме о Мукачівскій єпархії?

Гаврош у верзії, же Підкарпатя прияло хрістіанство од Кіріла і Методія, видить „тугу будьякым способом заперечіти єдность з Українов, включно церьковной традіції,“ і „політічный“ ціль.

Як вже было спомянуто, автор статі собі селектівно выберать, з кым буде оперовати в статі. А притім чудне, же забыв на такого історіка як Михаіл Лучкай. Як лем міг тот, котрый іде ничіти міфолоґію і вказати людям правду, забыти на найвызначнішого історіка Мукачівской єпархії?

Ці лем не зато, же Лучкай сам о Русинах, іщі перед Духновічом і далшыма будителями, бісідує як о автохтоннім населіню, котре навеце прияло хрістіанство од Кіріла і Методія?

Траґікомічным на цілій тій пропаґандістічній статі Гавроша є, же він сам є лавреатом Єпархіалной премії імени Михаіла Лучкая, котру му у 2016-ім році вручав мукачівскый єпарха, владыка Мілан Шашік. А „довжен“ не зістав Гаврошови ани сучасный адміністратор єпархії, владыка Ніл Лущак, котрый му в тім році, на традічній януаровій стрічі з новинарями передав дяковну грамоту.

Нагородженый премійов Лучкая собі ани не спомянув на Лучкая, кедь писав далшу пропаґандістічну брехню, а ани премія, ани дяковна грамота од Мукачівской ґрекокатолицькой єпархії, му не сперать у сумліню писати статі, в котрых не іде о нич інше, лем копати до мукачівской, русиньской церьковной традіції, копати до позіції єпархії, і до їй статусу як церькви свого права, вказати, же єдина правилна путь є зохабити ся зъїсти Києвом, іншак єсь лем політічный сепаратіста, котрый на свій сепаратізм хоснує міфы.

Ніт, не роблю собі надії, же бы Олександр Гаврош мав холем тілько сумліня, жебы вернув нагороды, котры дістав од тых, што выросли на „міфах“. Но хочу вірити, же єпархія не буде далше нагороджовати людей, котры до ньой, хоць не прямо, копуть.

Бо нагороды нагородами, але зрадник зістане зрадником, і кебы сьте му дали тісяч нагород.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Tamer TATLICI / FreeImages.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА