«Ниґда не забуду, з якого єм роду» Анна Гальчакова – проґрам «Говорить Пряшів» – пятниця, 18.10 год.

Радийо Русин.фм з Братиславы як каждый тыжден приносит порцийку вісти о плянуваных культурных подіях і роботі русиньскых інституций – музею, театру і ансамблю Пульс.

В Книжници.фм пан бібліотекар, Ігор Латта, буде чытал вершы Анны Гальчаковой.

Кідь ся попозерам

По тім нашім полю,

В душі мі солодко,

Аж за сердце холить.

Кідь собі подумам,

Же то вшытко наше,

Хмары ся росходять

– Сонце гріє крашше.

У щастну годину

Знає ся народити

Тот, кому суджено

В роднім селїжьіти.

І я у Лабірцї

Першый раз світ взріла,

Зато мі дорога

Лабірщіна ціла.

Походила з Меджелабірців. Пішла до шырокого світа по науку. До школы была выслана до Батьованів (днес Партизантскє). 10-річну дітину – Анцю, выслала мама до новоствореного фабричного міста, де легко могла ся вывчыти, достати працу і поскладати собі жытя. В словацкым середовиску, бануючы за рідныма сторонами і материньскым языком, зачала писати стишкы на взір народных співанок. Тоты літературны пробы барз тепло оцінила єй учытелька, і так Анця Густякова вступила на літературну дорогу. Писала по русиньскы і по словацкы. По матурі робила як секретарка в урядах і в фабриках, оддала ся і зачала выховувати своі діти.

Писала все в рідній бесіді, лем же книгы єй выходили в украіньскым выдавництві, де єй творы выоначали, жебы звучали веце украіньско. По революциі 1989 р. были єй творы публикуваны в русиньскых выданях (Народны Новинкы, Русин, Русинскый народный календарь) і в збірці Муза спід Карпат. Остатні рокы свого жытя была хвора, вломила руку – через тото не могла уж веце писати. Пережыла рокы в бардиівскым дому опікы над старыма людми. Вмерла Анна Гальчаковоа 26. липця/юлия 2006 р.

Нашым Целебритом того тыжня буде Володимир Фединишынец, русиньскій писменник, журналиста, теоретик літературы. Вродил ся 9. мая 1943 р. в селі Репиноє, в воловецкым окресі на Підкарпатскій Руси. Два разы был лавреатом літературной преміі ім. Александра Духновича.  

Петро Медвід в Перличках прочытат пару короткых вісти, котры были надрукуваны в підкарпатскій ґазеті «Карпатска Неділя» в місяци листопаді/новембері 1939 р. Буде про номінациі до реґентского совіту новых карпаторускых совітників. В Зарічові одкрыли новый міст на Ужы за участи реґентского комісаря і барона Зиґмунта Перені. За чешской власти не был міст будуваный, бо місто мало тверды мадяроньскы переконаня. Підкарпатска Русь потрібує 4 мілийоны герінгів (следзів), але не єст легко в воєннный час заспокоіти вшыткы потребы населіня, а рыбы сут особливо потрібны в пості.

В Припоминці Теодозія Латтова буде споминала предків. Роздумы будут про трансмісию поколінь, выхованя потомных і памят про тых, котры одышли. Тоты дни потрібуют рефлексий над тым, за што сме повинны подякувати своім предкам.