Слава Іисусу Христу!
Мушу вам найперше оповісти, як я ся дôстал до той ґазеты. Перше писали моі няньо, старый Лемко, але знате, старôст не радôстъ, рука тремтит, не можут, а іщы як на злôст окуляры ся ім потолкли, а добрати ніяк не можеме. Кôльо єм ся іх нанапоминал, штобы окуляры на полін не клали, бо дахто звалит, тай уж по них а оии ні, тай тепер мают. Вылетіл кôт, тай звалил окуляры, а няньо не мают што на нôс здіти і писати не можут. Тай теперь до мене: »Пиш — гварит — сыну до газеты, бо видиш, я не можу « Я бы ся та не барз на тото згодил, бо немам часу, ціле ґаздôвство на моій голові, але як мя моя Зоська присіла, то такой мушу». Я — гварит — не мам при тобі жадного гонору, бо ани єм не вôйтиха, ани не церковхиха, в громаді ес ничим, та хоц най мам гонôр, што до ґазеты пишеш, бо як ні, то сама ся возму«. Ради, нерадн, мусіл я ся взяти, бо як бы ся она взяла, та я бы мусіл істи варити, діти бавити, в боденці робити, прати і іншы бабскы роботы робити, што аж єм стерп иред нима. Та уж волю писати. Лем о чім писати? Бо такє барз мудре не годен написати, бом ся вельо не вчыл, хыбаль дашто о ґаздôвстві.
С поля єм, хвала Богу позберал і нема што нарікати, бо іщы за мого газдôвства єм тôлько не наклал, полна своя стодола і сусідовой половинка. Потравы буде, лем статку мам мало, а ту так дорого. Такой дорогитні, як того року нихто не запамятал. Та перше, як купили за три стôвкы волы, то треба было одвіря зо стайні вынимати, а тепер, ни тото запрячы, ни тото кормити, ба ани смотри нема нашто. Ньяно памятают такы часы, што такы нисенита за 40 шайных купили. Правда, я барз мало купую, лем вецы продаю, але зато ниґда не продам маленьке телятко, лем все присаджу, сам кормлю, ходжу коло того, та гнет пôдросне і мам своє, не потребую купувати. А як меньше пôдросне, та векше продам. І не втрачу николи, бо все своє продам. Бо в нас, знате, так, же як не возме за тото быдля, то на ничим не приде; зерна на ярмакы не вывезе, бо іщы самому на предновок треба купити. А што бы пришло на быдляти треба го окрутні пильнувати і то самому ґаздови, бо тепер челяд кєпска, о ґаздôвскє добро ся ій не барз розходит.
Чул єм, же свині барз туні, лем солонина дорога. Што там у вас зо слинавком чути! Бо наше село замкнене, хоц о слинавці ни хыру ни дыху. Якыси украіньскій посол тіж ся деси заразил слинавком і зато намісник не скликує тоту краєву раду, тот сойм, жебы ся і послове не позаражали.
Декотры люде ся тым траплят, але я мыслю, што податок нам зменьшат, бо не є кому пяток брати. Як мыслите?
Ваньо Гунянка.
писмо написане в кодифікуваным лемківскым варіянті русиньского языка в 1912 році
Коментарі