Голосник

О Одрехівскых з Вількы – 70 процент – неділя, 18.00 год.

Выголоднілым воякам страшенні хотіло ся істи… Два рокы мук і поневіряня, тяжкы роботы в сибірскых лісах, вкінци така долга подорож през піл світа і… з пекла гейбы трафили до раю! По обох сторонах улиці, яком крачали солдаты, гейбы нароком, жебы іх спокушати, нахыляли конарикы помаранчовы дерева. Здає ся, нихто зо старшых не видит… Павло не вытримал, повіл до свого камрата, як то ім бы нарвати помаранчы… І одраз почул крик: «Павле! Не бер того! Ани не прібуй! Єс голоден, і як тепер зіш тоту помаранчу – то вмреш!».

Мал серенчу Павло Одрехівскій… Не вмер ани в радяньскых лаґрах, ани на фронті, ани навет не был раненый. Лем його рідна Вілька, село прекрасных різбярів, як і вшыткы лемківскы села, не мала серенчы, бо покаль Павла не было дома, мешканців вывезено до Радяньского Союзу.

Але і ту мал серенчу Павло. Бо щестливо нашол в тернопільскій области свою жену Нацю і шестеро діти. Но і зас ял ся разом з трьома сынами до милого серцю ремесла – різбярства. А што было дальше – о тым оповідат наймолодша дівка Павла Одрехівского Мария Хомик.

Шеруй.

О авторі

Богдан Ґамбаль

Присутний. Народил єм ся в Польковицях, на Нижнім Шлеску. Люблю ходити там де мі боронят і радити тото чого не дозваляют повідати. Люблю переносити границі. В радию Лем.фм єм од початку. Окрем радия тых моіх початків было більше - Стоваришыня і улюблена - Руска Бурса. Люблю чытати стары русиньскы ґазеты. Зачал єм публикувати іщы в Голосі Ватры. Контакт: gambal@lem.fm

Коментарі