Одышол Професор. Пращаня Михала Дуды з Фльоринкы

Днес, 21. липця/юлия 2026 р., в православній церкви св. Миколая в Зеленій Горі проходит похорон Михала Дуды – вельолітнього учытеля музикы в ІV Загальноосвітным Ліцею в Ліґници, дириґента хору «Полонина», Фльоринчана.

Mихал Дуда вродил ся в 1935 році во Фльоринці в родині Константина і Ольгы. В 1947 році родину выселено в рамках акциі «Вісла» в околицю Любнєвиц в любускым, а пак до Віснєва близко Тожымя. До Тожымя трафило аж 60 родин в Фльоринкы. Дальшы транспорты Фльоринчан трафили до кожухівского повіту, де в Липинах оселено 52 родины, около 43 родины оселено в Михалові, в любіньскым повіті, а до шпротавского повіту трафило около 130 осіб з Фльоринкы.

Центром жытя для родины Дудів стал по деякым часі Пшемків. Михал Дуда мал сестры Марию і Олену та брата Ярослава.

Доля його родины вписує ся в досвідчыня описуване походженцьом сусідньой Білцаревы, писменником Семаном Мадзеляном – автором книжкы «Смак долі». То пережытя будуваня жытя на ново, на чужій земли, при єдночасным плеканю языка і пісен предків. Михал Дуда як раз своє жытя звязал з музиком і співом. Так Семан Мадзелян описувал го в своій книжці:

«Зачынал малый Михась свою жытьову дорогу, як кажде інче лемківскє отроча. Мусіл пасти худобу і як його колеґы грал пастырскы мельодиі на вербовых листках, на вільховых пищалках, але йому выходило то даяк інакше, як інчым. Грал іх по свому, гейбы іх компонувал. Ци уж товды думал, же натура обдарила го талантом? Засмакувал пак той самой долі, што його братя, але палец Божый поміг му тот дар передерти через гущавину фальшу того світа, жебы в кінци гев на Заході, в украіньскым ліцею мал хто вчыти нашы діти і внуків грати і співати по нашому. (…) Вчыт нашы діти і внукы тых самых співанок, што нас вчыли учытеле Янцур і Сорока во Фльоринці, а Гуцалюк в Білцаревій. Придете на примір на стрічу родичів в Ліґници, привитат вас хір учеників, котрым дириґує Михал Дуда. Поіхате до Кошаліна на фестіваль, буде там наш хір. В Зеленій Горі тіж го стрітите. В Ґожові, во Вроцлаві, в Кракові…, всядиль дириґує Михал Дуда» – споминал по роках Семан Мадзелян.

В 1951 році зачал ходити до музичной школы в Ліґници. По завершыню едукациі професийні звязал ся з музиком. Вюл занятя в музичній школі, культурным домі та вюл симфонічну оркєстру.

В 1960 році замешкал в Ліґници, де працувал як учытель музикы в IV Загальноосвітным Ліцею, там тіж вюл шкільны хоры та ансамблі.

Од 70. років ХХ ст. Михал Дуда практичні не виділ. Не перешкодило му тото в вельолітній педаґоґічній роботі. Вчыл черговы поколіня правильной емісиі голосу, оддыховых технік. Як споминают його бывшы ученикы, мимо неполносправности зріня, знал достеречы в каждым індивідуальніст, а реляциі з молодежом, котра на зміну помагала му порушати ся по школі, мали близкій характер. По роках споминают го з пошаном.

По тым, як перешол на пенсию, протягом десятьох років дириґувал хором православной парохіі Воскресіня Христового в Ліґници. Спід свойой дириґентской рукы выпустил здібных музиків, дириґентів, докторантів.

Вельократно был нагороджуваный за свою професийну ай культурну діяльніст. Найціннійшый про него был ордер св. Мариі Магдалины, якым был почестуваный бл. п. архієпископом Єремійом, владыком вроцлавско-щеціньской єпархіі.

Михал Дуда оженил ся зо Штефанійом, родом з Білцаревы. Мали дві дівкы – Ольгу і Йоанну. То як раз доля другой дівкы звязала жытя ліґницкого учытеля з Зеленом Гором.

Йоанна вышла за муж за о. Антония Габуру, вельолітнього пароха православной парохіі св. Миколая в Зеленій Горі – высвяченого в 1986 році, пароха той церкви од 1989 рока, опікуна Братства Православной Молодежы вроцлавско-щеціньской єпархіі «Благодар». Отец Габура траґічні згынил  в 2006 році, осиротил троє товды маленькых діти. По тій траґедиі Михал Дуда разом з женом реґулярні приходили до Зеленой Горы, підпераючы дівку в найтяжшым моменті жытя.

Бл. п. Михал Дуда звязал ся на тілько сильно з Зеленом Гором, же там хотіл быти похованый. Днес тота воля ся выполнят.

Внук Михала Дуды, сын Йоанны і о. Антония, продолжат родинну духовну традицию – о. Ігор Дуда єст парохом церкви в Самбожу.

Біоґрафія Михала Дуды – выселеного як дітина в Фльоринкы, незрячного учытеля музикы, якій протягом парудесятьох років вчыл черговы поколіня потомків акциі «Вісла», то предовшыткым істория консеквентной педаґоґічной роботы і вірности музиці мимо противности.

«Перед великым олтарьом правили літругію, а з высокых хорів, гейбы з неба, доходил пречудовый спів. Выкнавцями того концерту были нашы діти з ріжных закутин краю. В ліґницкым ліцею і вібчого ся навчыли, і про своє не забыли. А поміг ім в тым сын родженый Фльоринкы – Михал Дуда. І тым разом доказал, же маме музичну літератру, што гідна увагы, котра належыт до скарбу світа. То він доказал, як выколысаны през нас в хыжы пісні ввести в світ, жебы частичком народу ся стали, жебы в серцях, в памяти нашых діти, правнуків остали жывом іскорком» – писал Семан Мадзелян.