По дебаті в Варшаві

В Державным Етноґрафічным Музею в Варшаві в четвер 25. червця/юнія 2026 р. одбыла ся дебата посвячена сучасній лемківскій достоменности, языкови, інституциям і новым нарядям культуры. Стріча товаришыла выставі «Формы присутности. Штука Лемків/Карпатскых Русинів» і уж на єй початку вызвучало подякуваня для Музею за отворіня простору, в котрым лемківска спільнота могла оповісти о собі своім голосом.

Дискусию вюл Пьотр Маєвскій з Університету SWPS. В бесіді участ взяли проф. Лідия Стефановска з Варшавского Університету, Юрий Стариньскій – історик, хореоґраф і основатель ансамблю Кычера, др Михал Шымко – бадач лемківской і русиньской штукы, Оксана Грабан-Ліхтаньска – писателька і аніматорка культуры, та Наталия Малецка-Новак – звязана з ґорлицком Руском Бурсом і лемківскыма медиями.

Пунктом выходу была проба описаня сучасной достоменности Лемків. Модератор одкликал ся до типолоґіі Мануеля Кастельса, звідуючы, ци ближе ій днес до достоменности леґітимізуючой, достоменности опору ци достоменности проєкту. Одповіди вказали єднак, же просты катеґориі не старчат. Проф. Стефановска звернула увагу на многіст і плынніст достоменности погранича. Бесідувала о досвідчыню особы закоріненой в языку і земли предків, але заразом жыючой в польскій реальности і в світі вельох накладаючых ся приналежности.

Юрий Стариньскій оповіл о перспективі Лемків вродженых по акциі «Вісла» на західніх землях. В його реляциі достоменніст была єдночасно памятю родинного дому, досвідчыньом бытя інчым і реакцийом на стиґматизацию. Припомнул, же язык, обрядовіст, церков і родинны односины позваляли тырвати, але мусіли быти заперты в приватній сфері. Публична присутніст Лемків через рокы была ограничана політиком державы, браком інституций і стереотипы.

Вельо місця заняла квестия меджепоколіньового переказу языка. Наталия Малецка-Новак бесідувала о збільшаючым ся чыслі декляраций лемківской приналежности і єдночасным спадку чысла хоснувателів лемківского языка. Звернула увагу, же для молодшых поколінь лемківскіст штораз частійше быват символичном достоменністю: атракцийном і свідомі выбераном, але не все основаном в каждоденным функцийонуваню в языку і культурі.

Др Михал Шымко назвал тото досвідчыня лімінальном достоменністю, значыт бытьом помедже. В особистій выповіди описал нарушену трансмісию языка в родині і своє доходжыня до лемківскости. Підкрислял, же для вельох внуків і внучок акциі «Вісла» брак языка не выходит з выбору, але з істориі, травмы і перерваня цілости. З салі і од панелистів пала єднак выразна одповід – право до бытя Лемком не може быти одберане особам, котры свідомі вертают до своіх коренів.

Язык стал ся єдным з найважнійшых тем стрічы. Панелисты згодили ся, же родинный дім єст найважнійшым місцьом його переказу, але не може быти єдиным. Потрібны сут курсы, школы, медиі, новы материялы, авдийокнижкы і безпечны просторы наукы. Оксана Грабан-Ліхтаньска припоминала, же вельо дорослых аж по роках прібує одзыскати язык, котрого ім не переказано в дітинстві. Прото заміст застыдати, треба быти жычливым, терпеливым і помагати в практикуваню языка.

Міцно вызвучал тіж проблем браку інституций. Бесідувал о тым Юрий Стариньскій. Припомнул, же громада, котра мимо чысленности і вельолітньой присутности в реґіонах повоєнного населіня, дале не має достаточной інфраструктуры – домів культуры, театрів, стабільных едукацийных і бадавчых проґрамів. Подля його слів сама соспільна праца, аж і найбільше жертвенна, не заступит інституций, котры могли бы вести систематичну едукацию і розвивати язык та культуру.

Дебата тыкала тіж політичной репрезентациі. Звернено увагу, же розсіяня Лемків по акциі «Вісла» унеможливлят выбір власных представників на центральным рівни. В порівнаню з меншынами, котры сут територияльні зобраны, лемківска соспільніст має о вальо слабше нарядя політичного влияня. Панелисты бесідували тіж о потребі едукуваня не лем соспільства, але тіж ріжного рода децидентів, котры не все розуміют скалю і значыня лемківской спадковины.

На звіданя з публикы о позитивны приміры одповіди было вельо. Прикликано успіх оперы «Голос», варшавской выставы, присутніст лемківской тематикы в мейнстрімовых медиях, новы переклады світовой літературы на лемківскій язык ци заповід явліня ся новых текстів культуры. Наталия Малецка-Новак звернула увагу на факт, же тото, де находит ся лемківска культура і язык днес, то заслуга вельох осіб, котры діяли в найтяжшых часах, вымінила м.ін. Теодора Ґоча, Павла Стефановского, Владислава Грабана, Петра Трохановского, Андрия Копчу ци Ярослава і Стефанію Трохановскых.

Єдным з найбарже сучасных елементів был сервіс Lemko.Tools. Наталия Малецка-Новак представила го як нарядя, котре поможе стати ся малому языкови видимым для технолоґіі. Оповіла о словниках, трансляторі, ASR, TTS, плянуваній автокоректі і языковых грах. Підкрислила, што базом для проєкту є «Контекстуальный словник лемківского языка», ефект долголітньой працы редакцийной ґрупы і проф. Олены Дуць-Файфер. В тым фраґменті дебаты традиция стрітила ся з технолоґійом – язык передаваный в родинах, презентуваный на сцені стал ся тіж языком даных, моделів і діґітального нарядя.

Ціліст стрічы мала выразні подвійный тон. З єдной стороны была то бесіда о травмі, браку інституций, занику языка і долгым досвідчыню марґінализациі. З другой стороны вызвучала оповіст о впертости, соспільній працы і одзыскуваню видимости. Дебата показала, же сучасна лемківскіст не містит ся в єдній дефініциі. Є памятю і проєктом, спадковином і выбором, домашнім досвідчыньом і публичном практиком культуры. А предовшыткым є процесом, котрый дальше тырват.