Похвала Пресвятой Богородиці. Торжество в ґорлицкым катедральным соборі

В Акафистову Суботу (Похвалу Пресвятой Богородиці), пяту суботу Великого Посту, в православній катедральній церкви св. Тройці в Ґорлицях служена была архієрейска літургія, котру очелювал владыка Паісий, архієпископ перемышльско-ґорлицкой єпархіі. Нагородили і одзначыли єґомостів.

В суботу 20. квітня/апріля, в праздник Похвалы Пресвятой Богородиці, в ґорлицкій катедрі правлена была Божеска Літургія з Акафистом до Пресвятой Богородиці одслуженым перед Привратницьом. Праздник был тым векшый, што докладні перед десятьома роками была внесена до катедральной церкви копія Іверской Іконы Богородиці зо Святой Горы, горы Афон.

Головным служытельом был владыка Паісий, архієпископ перемышльско-ґорлицкой єпархіі, в богослужынях участ брали тіж священникы ґорлицкого і креницкого деканатів.

Вчас малого входу, владыка нагородил признаныма Собором Єпископів Польской Автокефальной Православной Церкви пасхальныма нагородами. Право ношыня другого наперстного креста отримал о. митр. Василь Ґалчык, бывшый парох Крениці, теперішній резидент парохіі в Ґорлицях.

«Вы будовничый того катедрального собору, вы будовничый ґорлицкой церкви» – повіл владыка Паісий. «Церков днескы дякує для Вас за Вашы турды, за Вашу любов, за Вашу віру, і надію, котра давала Вам силу нести Ваш священничый крест».

О. митр. Василь Ґалчык был першым парохом ґорлицкой парохіі, доізджал аж з Крениці, вєдно з діаком Петром Трохановскым, часом і з хористами. Парохія основана была в 1985 р. декретом владыкы Адама. Творило єй на початку лем пят лемківскых родин, якым по выселінях повело ся вернути і жыти в горах. Были то родины: Дрейовичів, Колтків, Сухых, Воргачів і Малецкых.

Рік пізнійше зачала ся будова святыні. Першым старостом остал Осиф Малецкій, якій каждого дня пильнувал будовы храму. Тоту завершыли в 1991 році.

Другым нагородженым вчас суботнього свята остал о. Андрий Ґрич (парох Кунковы). Остал він удостоєный правом ношыня митры. Владыка подякувал м.ін. за труд при возношыню церкви в Білянці, за одремонтувану церков в Кунковій, «і за Ліщыны, котры ся ремонтуют. Пред Вами іщы працы а працы. Дай Боже Вам силы» – додал владыка.

По євангелиі з проповідю до вірных звернул ся о. митр. Владислав Канюк, якій подякувал вшыткым за присутніст. Повіл, што є то обовязок каждого християнина, жебы быти на богослужынях, особливо в часі Великого Посту, якій єст часом рефлексиі над будучым жытьом. Підкрислил выняткове значыня Богородиці в ділі спасіня чловека, задумувал ся над сучасным «зеленым світом», над даваньом чловекови во вшыткым свободы, над орґанізацийом сатаністичных концертів.

Навзязал до значыня св. Горы Явір і тамтой церкви – «котра была для нас так цінным елементом нашого жытя, была нашым сердцьом, а стала ся поругана, стала ся тым місцьом, котре перестало мати в собі силу. Силу Божу однято од тамтого місця, задля тых концертів і вшелеякых інчых діянь, якы нибы то мают приближыти чловека до Святой Горы Явір, а місце Богом вызначене і обявліньом Божой Матери зазначене єст тым місцьом, до котрого дале приходиме і чекаме з нетерпеливістю, жебы там зачало ся діло будовы церкви» – бесідувал о. митр. Канюк.

По Божескій Літургіі одслуженый был Акафист до Пресвятой Богородиці перед Іверском Іконом. По акафисті владыка Паісий звернул ся до вірных з навчальным словом і поздоровил вшыткых, што приступили до Тайны Святого Причастя.

Поздоровил так само вшыткых присутных священників. «Вы несете свій пастырскій крест, посеред того бушующого моря» – звернул ся до єгомостів владыка. «Не учыме лем для себе, але для спасіня» – повіл. «З віры не мож робити насмішкы. Віры не мож представляти як історичну подію, бо віра єст жыва» – продолжал.

Священникам пожелал іщы вельо фізичных і психічных сил для несіня душпастырской послугы. «Дай Боже Вам, жебы Пресвята Богородиця, як вселюбляча мама помагала Вам, вказувала дорогу до спасіня. Пастырство то не професия, то Боже покликаня».

Звернул увагу на тяжкы условія душпастырства на Лемковині, же єден єґомость має по два, часом по три богослужыня. Закликувал вірных до векшой пошаны для своіх духовных.

Владыка Паісий припомнул тіж, што того рока празднуванa є 100. річниця автокефалиі Польской Автокефальной Православной Церкви і што буде іщы вельо нагід до стрічы. Підкрислил, што рішыньом собору аж трьом священникам в перемышльско-ґорлицкій єпархіі признано найвысшы нагороды – право ношыня другого наперстного креста, што могучо підносит ранґу єпархіі і вказує на стан священства.