Повідайте, як хочете – «Говорить Пряшів» – пятниця, 18.10 год.

Говориме щыро. Лем мы хыбаль єднако барже бесідуєме. Але ци робит то дакому ріжницю, кєд мы єден нарід з тыма шаленыма камаратами з Пряшова?

Не думам ани, же о тым мали бы сме розправляти. Най си каждый бесідує, гварит, радит ци говорит. Лем при тым най буде собом, значыт най не оберат ся на чуже, а остане вірный свому родови. А наш рід єден і коріня маме єдно. Наше – рускє, русиньскє, лемківскє.

Ваньо Гунянка, при кінци свого жытя, кєд осіл во Львові, мал подібно голосити свою мрию. Хотіл ся переселити до Пряшова, жебы там дожыти своіх остатніх дни. Думате, же то была лем його фантазия? Ци може был переконаный, же по тым вшыткым, што стрітило Лемків, єдине місце на земли, де не будут они поневераны, де не буде ім нихто циґанил просто в очы, же в 47′ не мали ниякых лісів, а де найдут спокій душы і тіла, то буде Пряшів? Може… Того певно ся уж не дознаме.

Най наше лемківскє мрияня іде дальше. Най нашы фантазиі обернут ся в факты. Най Лемкы вернут ся домів.