«Пребач мі, сыну…» – Fatamorgana (част 5) – субота 20.00 год.

«Пребач мі, Осифе, же єм тя привюз ту, а тепер тя охаблям в Руску!» Такы слова, плачучы, повіл отец Осифа Михалчіна на радяньско-чехословацкій граници. Родичы Осифа ішли до свойой дівкы Анці, яка в 1966 році поіхала накоротко на рідну землю, одраз там ся оддала, і тепер мала право закликати до себе маму і няня. Ішли до рідной Хмельовой… А він ся лишал і… лишыл ся на Волыни доднес.

…Михалчінів знали вшыткы. І не лем в Грушвици, селі коло Рівного, де замешкали, але і доокола – всядиль, де жыли оптанты. Вшыткы семеро братів і сестер были здібны до музыкы. Але як раз найстаршы братя зо сусідами, товаришами зорґанізували капелю. Грали по свому і для своіх – на танцях, на весілях. Бо де бы ту, на Волыни, дахто знал заграти чардаша?! Співанка, музыка переносили вшыткых на рідну Пряшівску Русь, помагали бодай на хвилю забыти о тяжкым жытю в повоєнных волыньскых селах, гуртували, лучыли, притігали Русинів, а і підносили оптантів на дусі, давали надію.

…Бесідуєме днеска з паном Осифом о тых першых роках жытя в новых обставинах, в чужым середовиску. Напримір, о тым, як давний латиньскій принцип «divide et impera» (розділяй і пануй) радяньска власт схоснувала до місцевых селян і оптантів. Почуєте і о голові колхозу, што любив когутикы, о басах з гонораром внутрі, а тіж о тым, чым ся ріжныли Америка і Радяньскій Союз.