Выстава «Прикликаня» то стріча двох артисток, котры хоц хоснуют окремы малярскы языкы, лучыт іх рефлексия над памятю місця, досвідчыньом погранича і культурном спадковином Лемковины. Презентуваны роботы Марты Криницкой-Ожех і Барбары Губерт творят вельовымірову оповіст о істориі, достоменности і о тым, што минуло. Выстава презентувана єст в Воєвідскым Домі Культуры в Ряшові од 8. до 31. мая 2026 рока.
Як підкрислят куратор выставы, Анджей Жыґадло, тым, што спаят презентувану творчіст є «одкликаня до традициі і досвідчыня погранича культур на обшыри полудньово-східньой Польщы, розумленого як простір прониканя ся памяти, істориі та індивідуальных нарраций». Як раз сес контекст – назначеный выселінями, браком присутности і перерваным тырваньом, стає ся пунктом выходу малярского гляданя обох артисток.
Ікона, абстракция і духова материя образу
Марта Книницка-Ожех в своій артистичній практиці консеквентні сігат до дідицтва Лемків – то фундамент рефлексиі над образом і культурном памятю. В презентуваным на выставі цикли «Прикликаня» розвиват скоршы заінтересуваня іконом, але в інтерпретациі видимо осадженій в сучасным малярскым языку.
Як чытаме в кураторскым тексті, артистка піднимат «послідовну пробу, жебы получыти язык експресийной абстракциі з візуальном і символичном традицийом іконы». Центральна композиция, характеристична для іконового малярства, є захована, але поле іконы «явит ся автономным і значучым простором образу», в котрым стрічают ся експресийный жест, місцями рослинны елементы ци выділены ґеометричны обшыри.
Інспірацийом сут давны іконы, на котрых видно зуб часу – «вкрыты потемнілыма верніксами, забруджены, з нарушеном верством фарбы, котра одпадат». Захопліня материяльным видом ікон веде до свідомой редукциі образу, лишат лем найважнійшы елементы структуры. Святы і реліґійны сцены «возникают з мало не абстракцийного простору через ощадне зазначыня фіґур постати і видимы німбы», стают ся они пунктами зосереджыня пізріня і контемпляциі.
Повидокы памяти і образы зниканя
Малярство Барбары Губерт хоснує інчу візуальну стератеґію, але так само міцно осаджену в проблематиці памяти і втраты. Артистка од років піднимат тему неістнуючых місц – бывшых сел, котры заляли під резервуар Солиньского Озера. На теперішній выставі презентує пару новых малярскых циклів, м.ін. Тиша памяти, Ґруповый портрет ци Верствы памяти.
Як підкрислят куратор, образы Губерт будуваны сут через «зоставліня постати люди і архітектонных мотивів з пейзажом, вкрытых транспарентныма верствами фарбы». Особливо важным символом стає ся силюет церкви в Кривій – появлят ся в вельох роботах як «універсальный символ русиньской достоменности погранича».
Постати сут найчастійше вказуваны од переду, взяти з архівальных родинных фотоґрафій, постепенно ся розмывают. Транспарентны фарбы спричыняют «ефект прониканя ся образів і постепенного зниканя форм», а сам образ стає ся носительом реляций медже присутністю а уступуваньом, памятю а втратом. Малярство Барбары Губерт мож одчытувати як «вид повидоку памяти – образів затриманых на граници зниканя».
В діалоґу
Выстава «Прикликаня» не пропонує дослівной реконструкциі минулости. Противні – як зазначено в кураторскым тексті, памят місця є вказана «не як реконструкция, а як одкрытый, вельоверствовый процес выявляня слідів минулого в сучасным образі». Стріча двох малярскых языків творит простір діалоґу – медже сакрум а штоденністю, медже тым, што материяльне а духове, образом а тым, што неприсутне.
«Прикликаня» є выставом о памяти як процесі – крухым, неєднозначным, фурт неґоциюваным.
Вернісаж выставы проходит 8. мая о 18.00 год.











