Голосник

Про Василя Хомика (1. част) – 70 процент – неділя, 18.00 год.

«Та то всядиль так было як в нашым селі!» – нераз можеме чути в бесідах Лемків, і то без ріжниці, о чым ся бесідує. Наприклад, о тым, же вшыткых Лемків єднако выселяли в Радяньскій Союз. Значыт, гейбы вшытко одбывало ся в подібный спосіб, был єден сценарий выселяня, єдна схема в каждым селі.

А правда єст інча: в ріжных частях Лемковины і в ріжных селах тот смутный выхід з рідной землі выглядал дакус інакше. І аж і емоциі в люди, якы остатній раз ся обертали назад, жебы посмотрити на рідне село, нераз барз ся ріжнили.

Вартат спомнути хоц бы і о тым, же єдны родины лишали прекрасну нову хыжу, добру ґаздівку, великє поле і ліс, а другы – смутны руіны, спалениска, знищену войном ґаздівку, поле, якє «поорали», а може, і свіжы могылы на цмонтери. Єдны обіцювали сой, же ниґда не забудут рідного села, інчы же пережыли такы траґедиі, же воліли бы ліпше вшытко як найскорше забыти на новым місци.

Мысцова – єдно зо сел, якє дост пострадало і в часі фашыстской окупациі (бо ту діяли комуністы і партизаны), і в часі фронту, же стоял на краю села праві піл рока. Не минула біда і родину Тырпаків: ґестапівці арештували ґазду – Федора Тырпака, і выслали в Освєнцім, одкаль він уж не вернул.

Бу-бух, бу-бух, бу-бух, бу-бух – дуднят колеса желізничных ваґонів… Яка то далека дорога до той сталіньской области! Невеселы мыслы родили ся в голові Василька. Споминал, як то, коли він мал десят років, Німці забрали тата. Споминал, як втікали од фронту. І як мама повіла, же рішыла ся выйти замуж, бо неє рады – і тепер за тата ім буде сельскій шевц Лешко Хомик. І ото він тепер сідит коло Василя – цілком інакшый як його веселый, добрый, ласкавый няньо… Хлопец все хотіл быти подібным до свого вітця, і, розуміє ся, носити його призвиско. А вітчым, коли вписувал вшыткых членів родины на выізд, записал його гейбы свого сына: Хомик Василь Олексійович. І вказало ся, же тепер, в тым чужым краю, він на все уж буде Хомиком, а не Тырпаком, як доднес. І школа там буде цілком не така, і кляса, і мова, і вшытка наука… І учытелі його будут выкликати одповідати так незвыклі, бо він тепер – Вася Хомик!

Власні так – як Василь Хомик – будут знати Василя Тырпака чысленны його ученикы – бо ціле жытя робил в львівскій школі учытельом украіньской мовы, а тіж товаришы і чытачы. А єднак любил ся підписати і інакше: Василь Тырпакович. Власні так ся підписал, коли прирыхтувал і зложыл календар на 2000 рік (то было выдане як окреме чысло часопису «Загорода»). Зас в інчых публикациях єст Хомиком, наприклад, в збірці поезий «Наша Лемківщина», яка вышла уж по смерти автора.

Про Василя Хомика – учытеля, поету, фольклористу – днеска бесідуєме з його женом Марийом Одрехівском. А тіж о тым, як то было – быти Лемком в совітскых часах во Львові, в пятдесяты, шістдесяты, сімдесяты рокы…

Шеруй.

О авторі

Avatar

Вродила ся в 1970 році во Львові. І уж неодолга писала, малювала, но і витинала преріжны річы з паперя. І робит тото доднес, але тепер уж в Івано-Франківску. До Лем.ФМ трафила припадково. До того часу робила з дітми, вчыла іх журналистыкы і малюваня. Барз любит люди, якых презентує слухачам в проґрамі «70%». Грызе ся, же єдного дня правдивы Лемкы можут ся скінчыти. Зато, жебы зімати диктафоном вшыткых, глядат когоси доброго і щырого до помочы… Як хочете дашто повісти, то пиште: anna_kyrpan@bigmir.net

Коментарі