Пробуджіня

Памятам, кедь свого часу втогдышнє веджіня Словацького розгласу вырішыло, же ціле народностно-етнічне высыланя, котре было у Пряшові і русиньска редакція в нім мала іщі міцьну позіцію, буде перенесене до Кошыць. Выникла петіція, котру підписали тісячі Русинів на Словакії.

Петіція нич не помогла. Хтось мав великый інтерес заперти Пряшів з функчнов будовов, котра была выголошена за нефункчну з погляду статікы. Аж так нефукчнов была, же за пару років ся продала і надбудовав ся на тоту плану статіку іщі єден шток. Но діло в іншому. А в тім, же Русины ся втогды поставили за своє высыланя, за свою редакцію і вказали так, же є про них тото высыланя цінне, же го знають, слухають, і не є їм єдно, яка буде його далша доля.

Єм пересвідченый о тім, же кебы хтось днесь хотів даякым способом зрушыти, переносити, обмеджовати наш Театер Александра Духновіча або Піддукляньскый умелецькый людовый субор, значіть нашы єдины два професіоналны умелецькы тілеса у світі, підпора в петіції бы была знова высока, може іщі омного высша. Люди знають тоты тілеса, котры уж довгы десяткы років, хоць наперед як „україньскы“, пошырююрь нашу найвысшу културу нелем в домашнім Пряшові, але і по русиньскых селах, а і у світі.

Вопросом є, кілько людей бы підписовало петіцію, кебы ся штось мало діяти з Музейом русиньской културы в Пряшові. Або, будьме іщі конкретнішы, кілько Русинів, кілько людей обще знать, же якыйсь русиньскый музей існує? Думам собі, же коли бы сьме в тій справі зробили даяку анкету, чісла бы были непубліковательны (про нашу безпечность).

Музей русиньской културы в Пряшові як часть Словацького народного музею быв властно компроміс. Компроміс, на котрый Русины мусили пристати. Іншак бы не мали нич. О выникнутя ся причінила головно Русиньска оброда, Ян Калиняк, но планы были на зачатку іншы. Нашы музейны збіркы суть у Свіднику і Русины не жадали наперед новый музей, лем зміну назвы того україньского на русиньскый. Політічно непереходна верзія. Чом? Бо Україна. Арґумент ся все найде. І так выникла дітина, котру наперед властно нихто не хотів. Новый русиньскый музей. З тым, же Українцям у Свіднику зіставать вшытко, і вы, бідачкове, будуйте собі зо швабликів вежу.

Будьяк на тото днесь можеме смотрити, фактом є, же Русины на Словакії мають свій музей дванадцять років. То доста двогый час зробити много роботы. Была бы то неправилна крітіка, кебы сьме повіли, же ся не зробило нич. Но є то далеко од того, чому бы сьме могли повісти много.

За дванадцять років існованя тота русиньска інштітуція як кебы не знала набрати „drive“, котрый ся од професіоналной інштітуції такого тіпу очекує. Як кебы ся заспокоїла з тым, же холем здобыла властны просторы. І потім перешла до режіму якойсь гібернації. Самособов, просторы, котры не суть приспособлены на музейну діялность, обмеджовали дакотры актівности, но на другім боці є треба звідати ся, як є можливе, же од 2012-го року з тым нихто не знав нич зробити. Но ці виноватого за тото найдеме в Пряшові або Братіславі, нич то не оправдать стаґнацію, котра з просторами нияк повязана не є.

О стаґнації ся мож доста много дочітати з оціньовань роботы музеїв, котре кажый рік выдавать Словацькый народный музей. Майже жадна наукова робота музею, котра на просторы не є вязана, майже жадны теренны баданя і досліджіня, так само незалежны од того, в якій канцеларії сидиш, барз слабеньке звекшованя збіркового фонду, низка навщівность – то пару выторгнутых фалатків з цілковой мозаікы музею, котрый ся тым у річных оціньованях довгодобо тримав на остатніх місцях. Притім, і то треба підкреслити, же з не планым річным розрахунком і властнов будовов. Суть народностны музеї з меншыма розрахунками і без властных просторів, но в штатістіках з того выходили ліпше. Навщівность сама о собі бісідує о тім, же досяг на людей має тот музей по дванадцятьох роках мінімалный. І то стоїть в шыршім центрі третього найвекшого міста на Словакії.

Ґенералный директор Словацького народного музею Браніслав Паніс довшый час авізовав, же у веджіню русиньского музею мусить прийти ку зміні. Днесь уж є перша директорка той інштітуції одкликана і музей по дванадцятьох роках глядать нового директора. Будьхто бы ним не быв, чекать го множество задач, і на його роботу ся буде якбач смотрити з меншов толеранційов, кедьже далшых дванадцять років гібернації собі Русины не можуть дозволити.

Новый директор мусить зачати рішыти то, што ся довго занедбавало. Не є то лем вопрос будовы, значіть того, што з ньов, жебы музей конечно міг мати просторы, котры суть музейны, хоць є то єден з важных проблемів. Но іщі важнішым проблемом є зачати робити вшытко тото, што ся не робило. Бо музей не є о выставльованю фоток, писаных яєць і ялічкы в річно повторяючіх ся ціклах. Уж нияк не є о освободжіню Сталінґраду або пряшівскых парашутістах. Музей мусить зачати документовати, досліджати, робити теренну роботу, зберати збірковы предметы а головно мати ідею, про котру діяти, про кого діяти, якому цілю служыти і як тото наповньовати. Форма наповньованя є важна о то веце, же знаме, же днесь уж того вельо старого і цінного не назбераме, кедьже наше богатсво є у Свіднику і презентує ся як україньска дідовизна.

Но а кедь сьме уж коло того, новый директор бы мав перестати з пасівітов минувшого веджіня, і актівно вступити до діскусії о тім, же і кедь має зістати даякый україньскый музей у Свіднику, збірковы фонды, котры суть русиньскы, мають перейти під русиньскый музей безусловно і в што найскорішім часі.

То, же у веджіню русиньского музею приходить ку зміні, є першый крок ку можливому пробуджіню. Но є то лем першый крок, і ку пробуджіню їх буде треба много, много нелегкых, но барз потрібных. Задача нового директора не буде легка. Не хочеме таблічку на будові, на котрій ся пише, же ту є русиньскый музей. Хочеме русиньскый музей.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА