Шановний Едвіне

По перше…

На зачатку того писма хочу Тя сердечні поздоровити. Одколи сме ся остатньо виділи, дуже ся змінило. Як мож вычытати, в Тебе тіж уж не так, як перше. Не єм в силах припомянути си, може Ты будеш памятал, котры то співанкы сме довєдна співали той липцьовой горячой ночы в Бортным. Думам, што такой вшыткы они были лемківскы, выключні лемківскы, на нашу ноту і в рідным языку Лемків. Ты і твоі варшавскы камаратя сте товды тіж співали. Принесли сте си «саміздатны» співничкы, якы выдавала ваша орґанізация, ґрупуюча ентузиястів Бескіду. А Татяна зварила на огниску воду і приправила вшыткым каву. Єй смак доднес памятам. Сідили сме при ватрі і долго бесідували. Вы – по польскы, мы – по свому, по лемківскы. Лем што з того, як споминам, розуміли сме ся вшыткы барз добрі. І товды ідеалістичні єм думал, што вшыткы, котры зышли ся на бортняньску луку, хотят лем єдно, і єднакы цілі ім ся мриют. Жебы Лемковина была і жыла. Нашым людям ішло о всокочыня лемківского языка, розвиваня рідной достоменности, реліґіі, істориі і материяльных памяток оставленых предками. Окрем того, прагнули сме стрічати ся з другыма Лемками і сотворити будуче народу, котрому кругом векшына одмавляла признаваня. Парадоксальні – признавали го лем товды, коли думали над його асимілюваньом. Словом, хотіли сме одвернути неґативны наслідства Акциі Вісла та одтворити зас громадскє лемківскє жытя на рідній земли. Думал єм, же так як і я, вшыткы будут робити над приверніньом спільноты в народі, котрий зазнал в минулым злочынів, дискримінациі і асиміляциі. Што попри тым сильнійшы, домінуючы будут Лемкам фурт напомічны в реалізуваню іх етнічных стремлінь і потреб.

Скоро ся вказало, што в Бортным не вшыткы думали так як ґрупа при огниску, де сме ся довєдна розсіли. Вельо з тых, котры в горячу липцьову ніч трясли ся од страху, бояли ся вказати своі досправдовы нацийональны прапоры (днес епатуют нима все), а за гымн мали о вельо гардшу як днешню пісню, зложену на слова свого нацийонального поеты – они уж товды выкликували антилемківскы бревериі. Другого дня ватры піднесли грявк, коли почули про Талергоф і про ролю, яку одограли представникы іх нациі в русиньскій траґедиі з часів І світовой войны. Петро Трохановскій, котрий вюл товды історичний конкурс, не міг си уж дати раду з експертами од альтернативной до рідной версиі талергофской істориі та закликал на поміч Антония Крога. Най бы тот приятель Лемків – Лях зо Санча – засвідчыл своім авторитетом про лемківску правду.

Товды долго зневолены Лемкы могли рахувати на підпору честных польскых камаратів, котры не бояли ся станути по стороні правды і заступити ся перед світом за слабшыма.

По другє…

Потім, даде в 1990 р. стрітили сме ся во Варшаві. Робил єс в «Модерности», економічным додатку до «Ґазеты Выборчой». Вшытко в твоій редакциі, поміщеній в будинку бывшых ясель (жолобка), мали сте мале, неефектовне і бідне. Як і мы Лемкы, были сте на доробку по роках неістнуваня свободы слова і непризнаваня ниякой опозициі. Завюл єс ня до шефредактора, узнаного журналисты – Штефана Братковского, та зас сме бесідували в атмосфері довіря і спільноты. Было мі дозволене представити лемківскы діяня і еманципацийны стремліня. Шефредактор уважно слухал, а Ты, Едвіне, єс мене підперал. Чул єм, же надале медже нами єст тот рід спілрозумліня, позитивных спілодношынь і спілучасти, не так, як бы то была офіцийна стріча в головным місті, в домінуючій польскій редакциі, лем привернена трансмісия нажыво з ватряного поля в Бортным.

Але я не одышол єм спокійний. Шефредактор Братковскій не передал мі дуже надій, дал зато єдну пораду. Повіл, што нихто інчий, лем самы Лемкы мают будувати своє будуче. Тото, ци перетырвают і што будут в силі побудувати, буде стояло лем на них самых. Най не рахуют на другых, най рахуют на себе самых, лем. Кооператива і кооперативніст – тоты слова были ним одміняны фурт. Наказал мі робити лемківску Кооперативу попри вшыткых противностях.

Шановний Едвіне, по тым, коли в сорокову річницю Акциі Вісла, в Бортным ґрупа Лемків одчула зрозумліня і підпору од ґрупы варшавскых студентів, было орґанізуваных вельо річниц найбільшой лемківской траґедиі, яка праві успішно знищыла Лемковину. Ріжны орґанізаторы торжеств поставили много пропамятных крестів і таблиц. Одслужено чысленны богослужыня, панихіды за жертвы і тых, котры потерпіли на яр і в літі 1947 рока. Написано вельо статій, вершів, споминів та орґанізувано вельо конференций і семінарів, присвяченых выселіню сороковых років. Днес попозерай на ефекты того торжествуваня річниц Акциі Вісла за час од 1987 р.

В тыжденнику «Політика» з 8. марця 2017 р. єс опубликовал допис п.н. «Чом уряд не хоче чествувати річниці Акциі Вісла. То підліст». Ту, окрем припомянутя знаных фактів, споминаш і фальшывы. Окрем даня (на ранті) справедливости Лемкам, поміщаш лем єдну, украіньску заяву, полну маніпуляций, яскраво презентуючу лем партикулярний  украіньскій погляд і односячу ся до сучасной політикы уряду. А хыбаль знаш тото, што орґанізация, котрій Ты і редакция даєте підпору, доднес не признає Лемків, Русинів согласно польскому законови за етнічну ґрупу – то єст бездержавну нацию. За вшыткы рокы свого істнуваня, надале, довєдна зо своіма формальныма і неформальныма сотрудниками – Украінцями з Лемковины – намагат ся, жебы Лемків не было. Не было лемківского языка, лемківской церковной адміністрациі, не было лемківскых автономічных орґанізаций, шкільництва, незалежных медий, жебы Лемкы не мали шанс перетырвати як єднорідна спільнота. Жебы не было лемківского проґресу і постульованой Штефаном Братковскым – Кооперативы Лемків. І не гвар мі, што пишу ти лем про внутрішний конфлікт в ґрупі. Так хотіли бы тото видіти тоты, котры перевзяли за свою наррацию єдной лем стороны. Пишу про основы лемківской достоменности. І не іде мі про орґанізуваня іграшок з ґрантовом підпором міністра. Лемкам іде про жытя.

Пишеш, што непризнаня урядом грошів на орґанізуваня Украінцями подій, котрых ціль – припомянути «конечне розвязаня украіньского вопросу в Польщы єст незрозумілым рішыньом і одстрашуючо вписує ся в дух репресий родом з ПНР». Быти може з украіньского боку так тото представлят ся. З лемківского пізріня – то єст неправда. Од Тебе же, Едвіне, вымагам памятати, што головным розвязаньом украіньского вопросу в однесіню до Лемків, Русинів не лем в Польщы, але во вшыткых комуністичных державах (окрем Югославіі), была іх… украінізация. Заперечаня істнуваню і бороніня права Лемків мати окреміст, быти вызнаныма. Заборонене было Лемкам мати своі школы і своі соспільны орґанізациі. Не был, і доднес не єст признаваний украіньскыма товаришами з бывшого УСКТ і лемківскій язык. То они зачали, а доднес іх наслідовникы продолжают, тамто комуністичне розвязуваня русиньскых вопросів. За вшыткы тоты рокы споминаня на Акцию Вісла, Лемкы были скуточні выґумуваны, непризнаваны і деґрадуваны, і депрецийонуваны. Посмотр на спомянуту Тобом ухвалу Сенату ПР з 3. серпня/авґуста 1990 р. про засуджыня Акциі Вісла. Ци найдеш в ній хоц словом спомянуте што і Лемкы, Русины были єй жертвами? Ци найдеш спомянутых Лемків, Русинів на украіньскым упамятніню в явожаньскым лісі? Ци найдеш етнонім Лемкы в заявах шыреных меншыновом стороном Комісиі Спільной Уряду та Нацийональных і Етнічных Меншын? Пишеш про акцию змін «первістных» місцевых назв. Думаш самособом лем на іх польонізуваня. Та чом не видиш того, што уж по розрушыню комунізму лемківска ватра завлащена м.ін. пригаданыма Тобом діячами орґанізаций, ґрупуючыма Украінців з Лемковины, одбыват ся в «Ждини», а не як то мало бы быти правильно написане в літературным русиньскым языку (называным погордливі в орґані ОУП «домашнім») в «Ждыни»? Коли знаш сам, што в 1947 р. і Украінці, і Русины, і Лемкы дознали колективной одповідности, так сам не пропонуй Лемкам, Русинам колективной амнезиі, постулюваной частю украіньскых середовиск. Зато, пробач, з огляду на приведены выже факты не прилучу ся до апелю Твого і комітету выключно украіньского упамятніня 70. річниці Акциі Вісла.

Шановний Едвіне, пробач за гіркы слова, котры пришло мі до Тя написати. Головне, што єм хотіл заєдно запросити Тебе, редакторів «Політикы», а і давных камаратів познаных вчас Лемківской Ватры в Бортным на 28. квітня 2017 р. до Руской Бурсы в Ґорлицях, ул. Сєнкєвіча 28, жебы взяти участ во вшыткых лемківскых упамятнінях Акциі Вісла та проєкцию документального фільму «Even Tears Were Not Enough / Аж і слезы не старчыли», котрий был зроблений Русинами з Америкы – Марийом Сільвестрі і Джоном Ріґетті. Буду рад, кєд зас Тя взрю і буду мал нагоду з Тобом поспоминати. Тото можеме зробити соспільні, без ничыйой підпоры. І радо Тя познам з частином той Кооперативы Лемків, котру – на розділ од вшыткого – подарило ся нам побудувати за час коли сме ся чули.

Здравлю Тя

Богдан Ґамбаль