…ніт, не было уж цілком незнане. Бо тоты першы, якы поіхали до Росиі (в Радяньску Украіну), уж написали листы. І летіли в рідну Тыляву вісткы о новым, радяньскым жытю, як то в Русенка: «Был ту передновок / Од січня до грудня.». Писали і о тым, жебы в ниякым припадку не іхати на тоту «землю обітовану». Мудры Лемкы в листах, якы могли підпасти під цензуру, часто хоснували езоповий язык: писали не просто, але в ріжний спосіб давали зрозуміти, кадиль трафили. І тоты, што лишыли ся на рідній земли, вшытко добрі зрозуміли. І тримали ся той землі, покаль ся дало…
В осени в 1945 році выселяют зас жытелів Тылявы в Радяньскій Союз, тепер уж не на полудньову Украіну, а в Галичыну. Тым разом уж не аґітуют, ани не страшат, як перше, а попросту примусово вывозят. Што там буде? Як там буде? Кадиль іх завезут? Журят ся Лемкы. Знают з листів, же іх родину, іх сусідів уж розсіяли, розметали по ріжных селах, областях… Ци найдут ся зас? Ци зыйдут ся даколи? Певні, з той мысли в дакого родит ся ідея — може, ту, на порозі того незнаного жытя, выдати дівку ци оженити сына? Най бы ся побрали зо своіма, бо не знатя, што там чекат… А може ім, як окремій родині, приділят більше маєтку ци землі? Такє не раз ся трафляло. Даколи так ся побрали тоты, же знали ся, любили ся уж давно, а даколи — і тоты, же цілком єдно другого не знали. Лем жебы оддати ся за свого, за Лемка! Жебы взяти сой жену зо своіх люди… А там – най уж буде, што буде…
Подібно было і в жытю тылявянкы Анны Грешко (з дому – Фучыла). Ішол єй товды двадцетий рік… Власні пришла домів з заробітків з Пряшівщыны. Была осін, традицийна весільна пора, лем шлюб при чеканю на потяг на схід был цілком несподіваний… Як то было? Но-ле, слухайте, она вшытко вам днеска оповіст…
Коментарі